Кримінальне право України. Загальна частина

§ 4. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

Конструюючи санкції статей КК, законодавець намагається надати суду максимальні можливості для індивідуалізації покарання. Проте різноманітність життєвих ситуацій, різні комбінації обставин, пом’якшуючих покарання, виняткові обставини конкретної справи можуть привести до висновку навіть про призначення покарання, яке дорівнює мінімуму санкції статті, або найбільш м’якому виду покарання при альтернативній санкції, або дуже суворим, різко не відповідаючим обставинам справи і таким чином не відповідає тим цілям, які сформульована в ст. 50 КК. Маючи на увазі відмічені ситуації, ч. 1 ст. 69 КК встановлює: «За наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу».

Ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, передбачає два випадки призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом: 1) може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу; 2) перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
На підставах, передбачених у ч. 1 ст. 69 суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК як обов’язкове.

Згідно зі ст. 69-1 за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

Призначення покарання, нижче за саму нижчу межу, полягає в тому, що суд призначає засудженому покарання того виду, який відмічений в санкції (у альтернативній санкції – один з видів покарань з декількох, в ній передбачених), але це покарання призначається у розмірі нижче від найнижчої межі, тобто нижче за мінімум санкції статті, якою передбачена відповідальність за злочин, у вчиненні якого особа визнана винною. Так, наприклад, якщо в санкції ч. 2 ст. 186 КК за грабіж визначено покарання у виді позбавлення свободи на термін від чотирьох до шести років, суд може, керуючись ст. 69 КК, призначити це покарання на термін нижче за чотири роки. Проте нижче за мінімум даного виду покарання, встановленого в Загальній частині КК (у нашому прикладі нижче за один рік), покарання згідно із ст. 69 КК не може бути призначене.

Перехід до іншого, більш м’якого виду покарання, чим передбачено в санкції статті, за якою кваліфіковані дії винного, зустрічається частіше, ніж призначення покарання, нижче за саму нижчу межу, оскільки більшість санкцій в КК містять вказівки лише на вищу межу покарання (побудовані за правилом – «до такого терміну»). При переході до іншого виду покарання суд призначає покарання, не вказане в санкції, але більш м’яке за своїм видом, виходячи з порівняльної суворості покарань, перерахованих в ст. 51 КК. Так, виходячи з цього переліку, від позбавлення волі можна перейти до виправних робіт, а від них – до штрафу.

Закон чітко визначає підстави застосування ст. 69 КК – це декілька обставин, які пом’якшують покарання і істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочин і особи винного. Обставинами, які пом’якшують покарання, слід рахувати такі, не тільки які відмічені в ст. 66 КК, а також інші подібні обставини, наявні в справі. Так, в практиці обставинами, що дають підстави застосувати ст. 69 КК, вважаються запобігання шкідливим наслідкам і добровільне відшкодування шкоди, вчинення злочину в результаті збігу тяжких особистих обставин, відсутність тяжких наслідків, визнання провини, активне сприяння розкриттю злочину, другорядну роль у вчиненні злочину, наявність на утриманні дітей або батьків, хвороба засудженого або його рідних, несприятливі умови роботи, неправомірну поведінку потерпілого, службову залежність та ін.

При урахуванні особи винного беруться до уваги зразкова поведінка в побуті до вчинення злочину, чесна трудова діяльність, позитивна характеристика тощо.

Вирішення суду у вироку про застосування ст. 69 КК має бути обов’язково мотивоване. Мотиви мають бути викладені в описовій частині вироку. У резолютивній же його частині наголошується остаточна міра покарання з посиланням на те, що вона застосовується в порядку ст. 69 КК.