Звертаючись до аналізу цілей покарання, відзначимо, що питання про цілі покарання закріплене в ч. 2 ст. 50 УК України.

Докладний аналіз тексту цієї статті дає можливість виділити такі цілі покарання:

1) кара;

2) виправлення засудженого;

3) запобігання новим злочинам з боку самого засудженого;

4) запобігання злочинам з боку інших осіб.

Кара. У ч. 2 ст. 50 УК України прямо сказано, що «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами».

Прихильники визнання кари як однієї з цілей покарання свою позицію підкріплюють тим, що покарання призначається не тільки для досягнення загальної і спеціальної превенції, але і за сам факт вчинення винною особою злочину. Будь-яке покарання завжди за своєю суттю несе в собі спричинення засудженому позбавлень і страждань. Покарання застосовується, щоб задовольнити відчуття справедливості, властивого людям, відчуття обурення, викликаного вчиненням злочину. Якщо розуміти відплату як акт справедливості, то призначення суворого покарання за особливо тяжкі злочини завжди сприймається громадянами України як задоволення відчуття справедливості. Мета кари як відплата за зло яскраво виступає при застосуванні довічного позбавлення волі, при застосуванні тривалих термінів позбавлення волі (від 8 до 15 років).

Виправлення засуджених. Кримінальне законодавство і практика його застосування має на увазі під виправленням засудженого досягнення шляхом призначення покарання такого результату, щоб особа після відбування покарання або звільнення від відбування покарання, не вчинила нового злочину, тобто досягнення так званого юридичного виправлення, законослухняної поведінки.

Засобами такого юридичного виправлення засудженого згідно чинного кримінально-виконавчого законодавства є: покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Покарання слід розглядати як складову частину цілеспрямованого державного і громадського впливу на індивіда, що вчинив злочин. Тому природно, що у відриві від інших соціальних заходів воно не може повністю вирішити проблему виправлення. Для цього необхідне створення певних умов і пролонгація виховного і карального впливу на особу вже після звільнення з тим, щоб сформувати законослухняного члена суспільства, не допустити рецидиву антигромадської, протиправної поведінки.

Висновок про виправлення засудженого слід будувати на обґрунтованому прогнозі його поведінки в звичайних умовах життя, поза межами кримінально-виконавчих установ або після зняття правообмежень, обумовлених покараннями, не пов’язаними з позбавленням волі. Дотримання правил режиму, активна участь в роботі самодіяльних організацій, інші позитивні вчинки можуть свідчити про виправлення засудженого лише у тому випадку, коли в їх основі лежать внутрішня перебудова особи і подолання тих її властивостей, які безпосередньо зумовили вчинення злочину. Якщо злочин відображав свідому антисоціальну позицію особи, то виправлення означає корінну її зміну. Якщо злочин пов’язаний із слабкою пристосовністю індивіда до умов життя або з тимчасовою втратою самоконтролю, то за ознаки виправлення правомірно вважати факти, що свідчать про зміцнення вольових якостей, про підвищення рівня інтелектуального розвитку, вихованні самовладання і т.ін.

Спеціальне запобігання Окрема превенція направлена на те, щоб покарання впливало на засудженого в цілях недопущення з його боку нових злочинів. Зрозуміло, що спеціальне запобігання досягається, перш за все, виправленням засудженого, під яким ми розуміємо так зване «юридичне виправлення», коли особа стає законослухняним громадянином. Цілі покарання відносно конкретного засудженого можна вважати досягнутими, якщо вдалося йому прищепити якості людини, що сумлінно відноситься до праці, дотримується правил співіснування, вимог закону.

Запобігання вчинення нових злочинів з боку самого засудженого досягається шляхом застосування заходів кримінального покарання. Так, при призначенні винній особі покарання у вигляді позбавлення волі на певний термін або довічного позбавлення волі і арешту, держава і суспільство, фізично ізолюючи винних, тим самим захищає себе від можливих злочинних діянь з боку цієї категорії засуджених.

Загальне запобігання. Генеральна або загальна превенція означає вплив кримінального покарання на інших осіб, які злочини не вчиняли, в цілях утримання їх взагалі від вчинення злочинів.

Яким же чином досягається ця мета? Перш за все, самою загрозою можливого застосування кримінального покарання. Подібна загроза утримує осіб, схильних до вчинення злочинів, від здійснення суспільно небезпечних діянь. Покарання в цьому сенсі виступає як засіб залякування тих осіб, які можуть вчинити злочин.

Відносно законослухняних громадян покарання спричиняє вплив не прямо, а опосередковано. Закон про кримінальну відповідальність, караючи, передбачаючи певний, конкретний вид покарання за вчинення суспільно небезпечних діянь, формує у громадян негативне, непримиренне відношення до злочинних діянь і до осіб, що їх вчиняють. Таким чином і формується, створюється певна правова свідомість у населення.