Кримінальне право України. Загальна частина

§ 3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст.46 КК).

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є новим для вітчизняного кримінального законодавства. Включення ст.46 до КК 2001 р. засвідчує шанобливе ставлення держави до інтересів потерпілого, виходить з недоцільності звернення до заходів кримінально-правової репресії у ситуаціях, коли відновлення соціальної справедливості можливе шляхом примирення винного у злочині із потерпілим. Ст. 46 КК України певною мірою нагадує відомий зарубіжному законодавству інститут медіації як альтернативного способу врегулювання кримінально-правових конфліктів, в основу якого покладено посередництво у примиренні сторін. Такого роду звільнення від кримінальної відповідальності дозволяє потерпілому більш оперативно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди, особі, яка вчинила злочин,– уникнути кримінальної відповідальності, а державі – зекономити фінансові, кадрові та інші ресурси для боротьби зі злочинністю.

До умов звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ст.46 КК, належать: 1) примирення особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, з потерпілим; 2) відшкодування винним завданих ним збитків або усунення заподіяної шкоди. Встановивши сукупність двох вказаних обставин, суд зобов’язаний звільнити від кримінальної відповідальності того, хто вчинив будь-який злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості.

При цьому такі поняття, як злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, вчинення злочину вперше, відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди у ст.46 КК вживаються у такому ж значенні, що й у ст.45 КК, присвяченій звільненню від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

Разом із тим відшкодування завданої шкоди в плані ст. 46 КК може бути і неповним (на відміну від ст. 45 КК), але у будь-якому разі воно має бути достатнім. Цей критерій визначається за угодою потерпілого, який пропонує конкретні форми та механізми відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, та особи, яка вчинила злочин. Так, усунення негативних наслідків вчиненого злочину може пов’язуватись учасниками конфлікту з укладенням або виконанням відповідного цивільно-правового договору. Винна особа, прагнучи до примирення, може домовитись з потерпілим про передачу йому матеріальних благ понад шкоду, заподіяну злочином.

Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди (одномоментне або у декілька прийомів) може як передувати примиренню, так і здійснюватись одночасно з ним, але у будь-якому разі повинне мати місце до винесення постанови суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, на відміну від передбаченого ст.45 КК, не вимагається, щоб суб’єкт, який вчинив злочин, щиро покаявся і активно сприяв розкриттю злочину.

У разі наявності декількох потерпілих винний у злочині, який претендує на звільнення від кримінальної відповідальності за ст.46 КК, повинен досягти примирення з кожним із них і кожному з потерпілих відшкодувати завдані збитки або усунути заподіянушкоду.

Специфіка аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що підстава його застосування складається не лише з позитивної посткримінальної поведінки винної особи, а й добровільного волевиявлення потерпілого. Якщо заподіяна злочином шкода відшкодована, проте примирення потерпілого з винним не відбулося, останній не може бути звільнений від кримінальної відповідальності за ст.46 КК. Однак відсутність зазначеного примирення не перешкоджає застосуванню у цьому разі ст. 45 КК (за наявності всіх передбачених нею умов).

Під примиренням потрібно розуміти відмову потерпілого від поданої ним заяви про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, або прохання закрити вже порушену щодо винного кримінальну справу. Потерпілий, примирившись з винною особою і будучи задоволеним відшкодуванням завданих збитків та усуненням заподіяної шкоди, звертається до суду з клопотанням звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, або принаймні не заперечує проти такого звільнення. Якщо злочин вчинено у співучасті, потерпілий може примиритись з усіма, кількома або лише з одним із співучасників.

Для застосування ст.46 КК не мають значення мотиви, якими керується потерпілий, погоджуючись на примирення (жалість, релігійні переконання, сподівання на дружбу, бажання поліпшити своє майнове становище тощо), а також те, хто виступив ініціатором примирення (винний, потерпілий, їх знайомі, родичі, працівники правоохоронних органів). При цьому слід враховувати, що примирення – це акт прощення потерпілим винного в результаті вільного волевиявлення. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.46 КК не допускається, якщо встановлено, що заяву про припинення подальшого кримінального переслідування винної особи потерпілий зробив не добровільно, а вимушено – в результаті погроз, залякувань або іншого неправомірного впливу з боку винного або його оточення.

З тексту ст.46 КК випливає, що примирення має відбутись саме з потерпілим (ст.49 КПК), а не з іншими особами, які беруть участь у кримінальному процесі.

Чинне законодавство України передбачає два різні порядки закриття кримінальних справ, пов’язані із досягненням примирення між учасниками кримінального конфлікту. Поряд із звільненням від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим як положенням матеріального права (ст.46 КК), процесуальний порядок застосування якого визначений ст. 8 КПК, продовжує паралельно існувати кримінально-процесуальний інститут примирення у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27, п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК). Вважається, що злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 і ст. 356 КК (щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих осіб), не становлять значної суспільної небезпеки, а тому конфлікти, які призвели до їх вчинення, можуть бути розв’язані з мінімальними витратами, без засудження винного і призначення йому кримінального покарання. Справи про зазначені злочини, за загальним правилом, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого і підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим (підсудним). При цьому кримінальні справи про злочини, за якими можливе примирення на підставі ст. 46 КК, порушуються на загальних підставах, тобто і за відсутності волевиявлення потерпілого. До того ж, у випадку примирення у справах приватного обвинувачення від винного (на відміну від ст. 46 КК) не вимагається відшкодування завданих збитків (усунення заподіяної шкоди) і того, щоб злочин був вчинений ним уперше. Ст. 46 КК і ст. 8 КПК застосовуються щодо особи, яка вчинила будь-який злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, а не лише один із трьох злочинів, згаданих у ч. 1 ст. 27 КПК.