Кримінальне право України. Загальна частина

§ 2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст.45 КК).

Ця норма передбачає новий, невідомий попередньому КК вид звільнення від кримінальної відповідальності. Раніше дійове каяття розглядалось як обставина, що лише пом’якшувала відповідальність і враховувалась судом при призначенні покарання (п. 1 і п. 8 ст. 40 КК 1960 р.). Ст. 45 КК 2001 р. дозволяє більш ефективно протидіяти злочинності, полегшувати розкриття злочинів, втілювати у правозастосовну практику принципи гуманізму і справедливості, встановлювати й усувати причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів, пом’якшувати негативні наслідки останніх.

Сутність дійового каяття як підстави обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що особа, яка вчинила злочин, не лише внутрішньо переживає і словесно розкаюється у вчиненому, але й підтверджує це своїми соціально корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціативи, проте застосування ст.45 КК не виключається й у тому разі, коли дійовому каяттю передувала роз’яснювальна робота компетентних органів про позитивні наслідки поведінки, описаної у цій нормі КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям допускається, якщо: 1) особа вчинила злочин уперше; 2) діяння належить до злочинів невеликої тяжкості або необережних злочинів середньої тяжкості (ст. 12, ст. 25 КК); 3) встановлено позитивну посткримінальну поведінку винного, яка виражається у щирому каятті особи, активному сприянні розкриттю злочину, повному відшкодуванні завданих збитків або усуненні заподіяної шкоди.

Ст. 45 КК може бути застосована за наявності всіх перелічених у ній обставин, які засвідчують дійове каяття особи. Разом із тим звільнення від кримінальної відповідальності, згідно зі ст.45 КК, не повинно виключатись у тому разі, коли винний об’єктивно позбавлений можливості виконати всі вимоги, які містяться у цій нормі. Наприклад, злочинне посягання не спричинило суспільно небезпечних наслідків, і особа у зв’язку з цим не може вчинити такі дії, як повне відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди. Сфера застосування ст.45 КК охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Відсутність активного сприяння розкриттю злочину з боку винної особи може бути зумовлена тим, що правоохоронним органам і без її допомоги вдалося повністю розкрити злочин.

Якщо злочин вчинено у співучасті, питання про звільнення від відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав всі вимоги, зазначені у ст.45 КК.

Під вчиненням злочину вперше у ст.45 КК потрібно розуміти те, що: 1) у особи немає непогашеної або незнятої судимості за раніше вчинений злочин будь-якої тяжкості; 2) відсутня кримінальна справа, порушена у зв’язку із вчиненням особою злочину будь-якої тяжкості. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати того, кого за раніше пред’явленим обвинуваченням судом було виправдано, а також того, хто раніше, хоч і вчинив кримінально каране діяння, проте у встановленому законом порядку був звільнений від кримінальної відповідальності. Особами, які вчинили злочин вперше, вважаються реабілітовані особи, особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання, а також особи, котрі відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунена законом (відповідно до ч.3 і ч.4 ст.88 КК вони визнаються такими, що не мають судимості).

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 КК злочином невеликої тяжкості визнається злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання, а злочином середньої тяжкості – злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5 років. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ст. 25 КК).

Вирішуючи питання про те, до якої категорії злочинів (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого) відносяться скоєні до набрання чинності КК 2001 р. злочини, передбачені КК 1960 р., потрібно мати на увазі п. 18 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р. Тут зазначається, що при вирішенні цього питання належить керуватися статтею 12 нового КК, якщо це пом’якшує відповідальність осіб, котрі вчинили злочини до набрання чинності цим КК. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р.

Вчинення двох або більше злочинів невеликої тяжкості чи необережних злочинів середньої тяжкості, які утворюють ідеальну сукупність, не є перешкодою для застосування ст. 45 КК.

Якщо особу було звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК, а згодом встановлено, що особа раніше вчинила інший злочин, правове значення якого не втрачено, це є підставою для скасування постанови суду про закриття кримінальної справи у зв’язку з нововиявленими обставинами у порядку, передбаченому ст. 400 КПК.

Щире каяття означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро шкодує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Щире каяття може мати місце на будь-якій стадії кримінального процесу, у тому числі після того, як правоохоронними органами зібрані докази вини особи в інкримінованому їй злочині. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості правопорушника, щире покаяння підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням постзлочинної поведінки винного, правдивості його свідчень під час дізнання, досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування заподіяної шкоди, що не супроводжується щирим каяттям (і навпаки), є обставинами, які пом’якшують відповідальність при призначенні покарання (пункти 1 і 2 ч.1ст.66, ст. 69-1 КК). Виражене словесно і закріплене письмово визнання особою своєї вини у злочині не завжди є проявом саме щирого каяття, оскільки може поєднуватись із критикою чинного законодавства, виправдовуванням своєї протиправної поведінки. Проявом щирого каяття слід визнавати явку з повинною (ст. 96 КПК).

Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам правосуддя у встановленні істини у справі, з’ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Конкретно така поведінка може полягати, наприклад, уповідомленні про всі відомі епізоди й обставини злочинної діяльності, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги у встановленні їх місцезнаходження та затриманні, в активній особистій участі у слідчих та оперативно-розшукових заходах, у видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, або повідомленні про місцезнаходження таких предметів тощо. Приховування від компетентних органів окремих, відомих винному співучасників злочину, а так само неповідомлення про достеменно
відомі цим органам обставини справи виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину.

Якщо допомога правоохоронним органам з боку винного не привела до позитивних результатів (наприклад, незважаючи на неї, не вдалося затримати співучасників або відшукати знаряддя вчинення злочину чи інші потрібні докази), ця обставина сама по собі не повинна перешкоджати застосуванню ст.45 КК.

Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди – це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям можливе тільки у разі реального відшкодування (усунення) у повному обсязі спричинених злочином втрат фізичного, майнового або морального характеру. У зв’язку з цим ст.45 КК не може бути застосована у тих випадках, коли обвинувачений (підсудний) лише обіцяє (усно або письмово) у майбутньому відшкодувати завдані ним збитки або усунути заподіяну шкоду.

Відшкодуванням завданих збитків та усуненням заподіяної шкоди слід визнавати, зокрема: повернення викраденого майна або надання потерпілому замість викраденого, знищеного чи пошкодженого рівноцінного майна; компенсацію у грошовій формі вартості викраденого, знищеного чи пошкодженого майна; відновлення своєю працею або за свій рахунок властивостей пошкодженого майна; оплату вартості лікування потерпілого до його повного одужання; внесення належної суми аліментів особою, яка обвинувачується в злісному ухиленні від їх сплати; компенсацію втраченої потерпілим зарплати або іншого доходу; усунення моральної шкоди у тій формі, яка задовольняє потерпілого (вибачення у публічній формі, спростування неправдивих відомостей у засобах масової інформації, грошова компенсація). Питання про те, чи повністю відшкодовані завдані збитки або усунена заподіяна шкода, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кримінальної справи, обґрунтованості вимог потерпілої особи тощо.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 здійснюється незалежно від того, чи погоджується на це потерпілий (на відміну від ст. 46). Водночас суд зобов’язаний з’ясувати думку потерпілого у разі закриття кримінальної справи, зокрема, у зв’язку з дійовим каяттям. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку (ст. 12 КПК).