Кримінальне право України. Загальна частина

§ 1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності

Під звільненням від кримінальної відповідальності розуміється врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження того, хто вчинив злочин, і від застосування щодо нього примусу у вигляді заходів кримінально-правового впливу.

За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами: 1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин. Обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винною у конкретному злочині і який виражає негативну оцінку вчиненому з боку держави, не постановляється; 2) до винного не застосовується покарання, тобто особа звільняється від покладання на неї втрат і обмежень особистого, майнового та іншого характеру, передбачених кримінальним законом як покарання; 3) через відсутність обвинувального вироку, яким особі призначається покарання, звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

Звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. КК, регламентуючи цей правовий інститут, виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому передбачені законом підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими. Вирішенню питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності має передувати повне і точне встановлення фактичних обставин і правильна кваліфікація вчиненого злочину.

Відповідно до ч.3 ст.7¹ КПК направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з підстав, визначених законом, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвинувальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами дізнання і досудового слідства у скоєнні злочину, дістає можливість добитись свого публічного виправдання у судовому порядку.

Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого КК. У зв’язку з цим звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від тих випадків, коли склад злочину як юридична сторона підстави кримінальної відповідальності взагалі відсутній. Маються на увазі: 1) дія або бездіяльність, яка хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч.2 ст.11 КК); 2) обставини, що виключають злочинність діяння (статті 36–43 КК); 3) вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою (ч.2 ст.19 КК) або особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (ст.22 КК); 4) готування до злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 14 КК). Звільнення від кримінальної відповідальності також слід відрізняти від випадків, коли особа такій відповідальності не підлягає (ч. 2 ст. 7, ст. 17, ст. 31, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396 КК).

Відповідно до ч. 4 ст. 32 КК повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. А згідно з ч. 1 ст. 33 КК при встановленні сукупності злочинів не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Наведену законодавчу позицію можна пояснити тим, що звільнення від кримінальної відповідальності як форма реалізації прав і обов’язків суб’єктів кримінально-правових відносин завершується припиненням останніх.

Для звільнення від кримінальної відповідальності, з одного боку, та звільнення від покарання та його відбування – з іншого, спільним є фактичне незастосування щодо особи, винної у вчиненні злочину, кримінального покарання. Водночас вказані правові інститути відрізняються один від одного, зокрема, за підставами, умовами та кримінально-процесуальними особливостями застосування. Якщо звільнення від кримінальної відповідальності відбувається до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то від призначення покарання та його відбування звільняється засуджений, тобто особа, щодо якої постановлено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, і яку у такий спосіб вже піддано кримінальній відповідальності. Наприклад, звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК) передбачає винесення обвинувального вироку, призначення винній особі покарання, а тому вважається не звільненням від кримінальної відповідальності, а специфічним різновидом реалізації кримінальної відповідальності. Враховуючи різну юридичну природу та інші відмінності, законодавець передбачає регламентацію звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання і його відбування в різних розділах Загальної частини КК (відповідно розділи IX і XII).

Частиною 2 ст.44 КК звільнення від кримінальної відповідальності проголошується виключною компетенцією суду. Таке рішення, вочевидь, зумовлене необхідністю втілення у правозастосовну практику принципу презумпції невинуватості і виходить з того, що лише суд повинен мати право встановлювати винуватість особи у вчиненні злочину. Як орган, покликаний покладати на особу кримінальну відповідальність, суд логічно наділяється повноваженням звільняти від неї. Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності відповідних підстав складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Обвинувачений, його захисник, потерпілий або його представник повинні бути ознайомлені з названою постановою, а в разі їх вимог – з усіма матеріалами справи (ч. 4 ст. 7-1 КПК). Суд за наявності вказаних у КК підстав та умов здійснює звільнення від кримінальної відповідальності під час попереднього та судового розгляду справи, апеляційного, касаційного або виключного провадження шляхом закриття кримінальної справи незалежно від того, надійшла вона до суду з відповідною постановою, обвинувальним висновком чи обвинувальним вироком.

КК передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності: 1) у зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 КК); 2) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК); 3) у зв’язку з передачею особи на поруки (ст.47 КК); 4) у зв’язку із зміною обстановки (ст.48 КК); 5) у зв’язку із закінченням строків давності (ст.49 КК); 6) на підставі закону про амністію або акта помилування (ч.2 ст.44 КК); 7) у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст.97 КК); 8)спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК. Специфічне звільнення від кримінальної відповідальності, врегульоване одночасно Загальною і Особливою частинами КК, передбачено у ч.4 ст.401 КК. Згідно з цією нормою особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності відповідно до ст.44 КК із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Класифікація передбачених у КК випадків звільнення від кримінальної відповідальності може бути різною і залежить від критеріїв її проведення. Так, за характером обов’язковості застосування звільнення від кримінальної відповідальності поділяється на факультативне (дискреційне) та обов’язкове (імперативне). При описанні першого виду використовується формулювання “особу... може бути звільнено від кримінальної відповідальності” і тим самим підкреслюється, що питання вирішується, виходячи із суб’єктивної оцінки правозастосовного органу, який має право, проте не зобов’язаний звільнити винну у вчиненні злочину особу від кримінальної відповідальності.

Факультативним слід визнавати звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст.47 КК), у зв’язку зі зміною обстановки (ст.48 КК), у зв’язку із закінченням строків давності за особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення волі (ч.4 ст.49 КК), а також звільнення із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ч.1 ст.97 КК).

Обов’язкові види звільнення від кримінальної відповідальності характеризуються відсутністю в уповноваженого органу права вирішувати питання про звільнення від відповідальності на власний розсуд. Наприклад, імперативний, обов’язковий для виконання характер мають норми КК про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК) та, за загальним правилом, у зв’язку із закінченням строків давності (ч.1 ст.49 КК).

Залежно від того, можна чи ні зобов’язати особу, звільнену від кримінальної відповідальності, виконати певні обов’язки після того, як відповідне рішення прийнято, випадки звільнення від кримінальної відповідальності поділяються на безумовні (остаточні) та умовні (тимчасові). Умовним є звільнення у зв’язку з передачею особи на поруки, оскільки при цьому до особи ставиться ряд вимог, а у разі їх невиконання вона притягується до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин (ч.2 ст.47 КК). Умовним є також звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру, оскільки у разі ухилення неповнолітнього, який вчинив злочин, від застосування до нього цих заходів останні скасовуються, а неповнолітній притягується до кримінальної відповідальності (ч.3 ст.97 КК). Всі інші види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними в тому плані, що вони не передбачають можливість скасування прийнятого рішення про звільнення від відповідальності залежно від поведінки того, відносно кого було прийняте таке рішення.

Звільнення від кримінальної відповідальності регламентується не лише Загальною, а й Особливою частиною КК, тобто критерієм поділу видів звільнення на загальні і спеціальні виступає структура закону про кримінальну відповідальність. Визнавши спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК, перспективною формою депеналізації, законодавець у КК 2001 р. істотно збільшив кількість відповідних заохочувальних приписів (це, зокрема, ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.4 ст.212, ч.5 ст.258, ч.6 ст.260, ч.3 ст.263, ч.4 ст.307, ч.4 ст.309, ч.3 ст.369 КК). Їх призначення – через стимулювання бажаної для суспільства посткримінальної поведінки особи, яка вчинила закінчений злочин, добитись відвернення, усунення або мінімізації суспільно небезпечних наслідків, отримати інформацію про вчинений злочин, необхідну для його розкриття, попередити скоєння нових злочинів.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності, які містяться в Особливій частині КК, формулюються по-різному – з урахуванням специфіки злочину та конкретної мети застосування такого звільнення. Наприклад, ч.4 ст.212 КК підлягає застосуванню судом у тому разі, коли: 1) особа, щодо якої вирішується питання про звільнення її від кримінальної відповідальності, вчинила ухилення від сплати податків і зборів уперше; 2) вчинене нею діяння охоплюється ч.1 або ч.2 ст.212 КК; 3) має місце позитивна посткримінальна поведінка, яка полягає в тому, що винний до притягнення його до кримінальної відповідальності сплачує належні суми податків і зборів, а також пеню і фінансові санкції.

Застосування передбачених Особливою частиною КК заохочувальних норм про звільнення від кримінальної відповідальності не пов’язується з реалізацією дискреційних повноважень суду, тобто таке звільнення завжди є обов’язковим. Вважається, що норми, які покладають обов’язок заохочення, мають більшу спонукальну силу, ніж норми, які уповноважують на заохочення.