Кримінальне право України. Загальна частина

§ 3. Уявна оборона (оборона від уявного посягання)

Непоодинокими є випадками, коли особа допускає помилку в оцінці поведінки іншої людини – їй уявляється, що на неї здійснюється суспільно небезпечне посягання, а насправді посягання відсутнє (не розпочиналося взагалі або ж уже закінчилося). Наприклад, в темному місці невідомий доганяє перехожого і той, вважаючи, що на нього буде вчинений розбійний напад та упереджуючи його, завдає удару і заподіює тілесні ушкодження потерпілому. При цьому відсутнє суспільно небезпечне посягання – відсутня така обов`язкова умова правомірності необхідної оборони як дійсність посягання. Факт оборони існує лише в уяві особи, оскільки оборонятися насправді немає від чого.

Такі ситуації в кримінальному праві прийнято називати уявною обороною. Більш точною ж видається назва «оборона від уявного посягання», оскільки насправді оборонні дії насправді вчинюються, а уявним є лише факт посягання. Поняття такої оборони та правила її кримінально-правової оцінки викладені в ст.37 КК України, деталізовані вони у згадуваній постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону».

Уявна оборона (оборона від уявного посягання) отримує неоднакову оцінку насамперед з врахуванням того, якою була помилка особи, що вважала що на неї здійснюється посягання. При цьому можна виділити принаймні такі ситуації:

1) так званої добросовісної помилки – коли особа за обставинами справи не усвідомлювала і не могла усвідомлювати відсутність суспільно небезпечного посягання, у обстановці, що склалася, мала достатні підстави вважати, що здійснюється суспільно небезпечне посягання – то скоєне оцінюється за правилами про необхідну оборону. Тобто, має місце фікція, за якої посягання, яке існувало лише в уяві особи, прирівнюється до реального;

2) недобросовісної помилки – коли, в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання. Тобто, при більш уважному ставленні до оцінки ситуації, більшій відповідальності до вибору варіанту власної поведінки, без зайвої поспішності у переході до захисту шляхом заподіяння шкоди така особа мала можливість з`ясувати, що посягання існує лише в її уяві. Заподіяння шкоди при уявній обороні, яка викликана такого роду помилкою, кваліфікується як необережний злочин.