Кримінальне право України. Загальна частина

§ 1. Поняття і види обставин, які виключають злочинність діяння

У житті нерідко зустрічаються ситуації, коли поведінка людини за своїми зовнішніми ознаками нагадує злочин – вона відповідає тій, яка описана в диспозиції статті Особливої частини КК, заподіює наслідки у вигляді тілесного ушкодження чи навіть смерті або іншу шкоду, яка аналогічна до злочинних наслідків. Проте насправді такі діяння не є злочинними, оскільки вчинені за специфічних умов – при захисті від посягання іншої особи; коли менша шкода заподіюється для відвернення більшої шкоди; особою, яка не досягала віку з якого може наставати кримінальна відповідальність тощо. У таких випадках кримінальна відповідальність не настає. Причому перелік умов, за наявності яких діяння, що формально є злочинами, насправді такими не визнаються, встановлюється самим КК.

Оскільки лише Кримінальний кодекс встановлює вичерпний перелік діянь, які визнаються злочинами і за які настає кримінальна відповідальність, то лише цей закон може передбачати умови, які виключають злочинність діяння. Вирішення питання про допустимість і прийнятність заподіяння шкоди, за завдання якої формально передбачена кримінальна відповідальність, не може бути покладене на розсуд окремих осіб. Відсутність злочинності діяння повинна чітко передбачатися самим кримінальним законом і встановлюватися в ході діяльності органів, уповноважених державою на правозастосування.

У ч.2 ст.2 КК вказується, що для вирішення завдань, поставлених перед цим законом, Кримінальний кодекс визначає, які суспільно-небезпечні діяння є злочинами. Таке формулювання передбачає, що не всі суспільно небезпечні діяння є злочинами та що існують обставини, за яких діяння, яке об`єктивно є суспільно небезпечним, оскільки заподіяло чи створило загрозу заподіяння істотної шкоди правоохоронюваним благам, оцінюється інакше, ніж злочин.

Всі обставини, за наявності яких діяння не визнається злочинним або вже на момент його вчинення, або ж закон вважає за можливе прирівняти його до незлочинного за правовими наслідками, можуть бути поділені на певні групи залежно від того, які фактори обумовлюють непритягнення до кримінальної відповідальності:

1) малозначність діяння (ч.2 ст.11 КК) яке не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди, характерної для злочину. У таких випадках констатується відсутність суспільної небезпеки посягання – обов`язкової ознаки будь-якого злочину;

2) відсутність окремих ознак складу злочину як підстави кримінальної відповідальності – вчинення діяння особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст.22 КК), відсутність осудності (ст.19 КК), відсутність ознак спеціального суб`єкта (ч.2 ст.18 КК), вчинення діяння за відсутності вини у необхідній для даного злочину формі (ст.23), а також відсутність передбачених статтею Особливої частини КК інших обов`язкових об`єктивних та суб`єктивних ознак складу злочину (зокрема, предмета, наслідків необхідного для даного злочину видута розміру);

3) добровільна відмова при незакінченому злочині (ст.17, 31 КК);

4) позитивна посткримінальна поведінка, передбачена окремими статтями Особливої частини КК (поведінка після закінчення злочину – вчинення дій, яких «вимагає» кримінальний закон як умови непритягнення до кримінальної відповідальності). У цих випадках внаслідок відповідної поведінки особи погашаються несприятливі правові наслідки діяння, яке на момент його вчинення є злочином;

5) відсутність протиправності діяння при заподіянні шкоди за згодою особи чи організації, яким вона завдається; виконанні професійних функцій; реалізації правових норм чи виконанні судового рішення тощо.

6) обставини, що виключають злочинність діяння, які передбачені розділом VІІІ Загальної частини.

Останні з названих обставини відіграють особливу роль. Вони характеризуються такими ознаками:

– відсутність злочинності обумовлена соціально корисним (чи, принаймні, допустимим, прийнятним для держави і суспільства) характером поведінки особи, яка заподіює шкоду. Внаслідок цього суспільна небезпека діяння відсутня вже на момент його вчинення;

– діяння, вчинені за обставин, які виключають злочинність, характеризуються відсутністю всіх ознак складу злочину, оскільки вони не посягають на об`єкт кримінально-правової охорони, при їх вчиненні відсутня вина особа. Тому схожість цих обставин зі злочином чисто зовнішня, полягає у тому, що заподіюється така ж шкода, яка є наслідками певних злочинів, передбачених чинним КК;

– вони виступають правовими гарантіями непритягнення до кримінальної відповідальності для особи, яка заподіяла шкоду, реалізуючи свої права чи виконуючи обов`язки, стимулюють громадян до активної протидії злочинам;

– вичерпно передбачені у КК, а також у нормативно-правових актах більш високої юридичної сили – міжнародно-правових договорах, Конституції України.

Ознаки окремих обставин, що виключають злочинність діяння, вичерпно вказані у законі про кримінальну відповідальність. Положення про те, що злочинність діяння, його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК (ч.3 ст.3 КК) означає, що лише у цьому законі перелічені всі без винятку ознаки, сукупність яких дає підстави вважати певне діяння незлочинним. Причому, ці ознаки закріплені в статтях як Загальної частини (розділ УІІІ), так і Особливої частини (статті, які передбачають відповідальність за перевищення допустимої шкоди – ст.ст.118, 124 КК). Звідси випливає, що неприпустимо вимагати наявності якихось додаткових ознак, як умови застосування відповідних кримінально-правових норм.

На практиці найчастіше це зустрічається щодо необхідної оборони, коли у застосуванні ст.36 КК відмовляють, оскільки особа могла ухилитися від посягання без заподіяння шкоди нападнику (втекти, звернутися за допомогою до органів влади). Водночас, відсутність хоча б однієї з ознак, які вказані у відповідній статті розділу УІІІ Загальної частини КК, означає, що немає складу (чи за іншою термінологією – умови правомірності) конкретної обставини, яка виключає злочинність діяння і скоєне вчинене або при наявності якоїсь іншої обставини, або ж становить собою злочин.