Сукупність злочинів передбачається статтею 33 КК України, аналіз цієї норми дозволяє сформулювати наступне визначення: сукупність злочинів – це вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких особу не було засуджено, при цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Таким чином, до ключових ознак сукупності слід відносити наступні:

1) сукупність злочинів представляє собою вчинення двох або більше злочинів;

2) сукупність утворюють лише злочини, передбачені різними статями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

3) сукупність утворюють лише ті злочини, за вчинення яких особу не було засуджено;

4) сукупність не можуть утворювати злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності .

Отже, перша ознака сукупності полягає у тому, що вона, так само як і повторність має місце у тих випадках, коли вчинено два або більше одиничних злочинів, тобто таких, що підлягають самостійній правовій оцінці. Залежно від того у який спосіб було вчинено ці злочини, в науці кримінального права виділяють два види сукупності: ідеальна сукупність та реальна сукупність. Ідеальна сукупність має місце, коли одним діянням вчиняється два або більше злочинів. Класичним прикладом такої ситуації є вбивство шляхом підпалу будинку у якому знаходиться потерпілий. У даному випадку особа однією дією (підпалом) вчиняє і вбивство (ст.115 КК), і знищення майна шляхом підпалу (ч.2 ст.194 КК). Реальна сукупність наявна тоді коли злочини, що утворюють сукупність, вчиняються різним діями. Наприклад, особа заподіяла тяжкі тілесні ушкодження (ст.121 КК), а потім порушення таємниці голосування (ст. 159 КК).

Наступна ознака сукупності містить якісну характеристику злочинів, що утворюють дану форму множинності: сукупність утворюють злочини, передбачені різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК (ч.1 ст. 33 КК). Таке формулювання порушує питання щодо співвідношення повторності та сукупності, чи виключають вони одна одну? Відповідь негативна, у деяких випадках повторність та сукупність можуть мати місце одночасно. Розглянемо декілька випадків:

1) особа незаконно придбала вогнепальну зброю, певний час її зберігала та носила при собі (ст. 263 КК), а потім вчинила з її використанням розбійний напад (ст.187 КК);

2) особа вчинила розбій (ст.187 КК), а через деякий час – крадіжку (ст.185 КК);

3) особа вчинила дві крадіжки (ст.185 КК);

4) особа вчинила крадіжку (ст.185 КК) та закінчений замах на крадіжку (ч.2 ст. 15 та ст.185 КК).

У першому прикладі маємо сукупність злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК (187 та 263), при чому незаконне придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї представляє собою одиничний злочин з альтернативними діями. Другий приклад демонструє ситуацію, коли одночасно наявні і сукупність, і повторність. Має місце сукупність злочинів передбачених різними статтями Особливої частини КК, а крім цього вчинену крадіжку слід, з урахуванням положень першої частини примітки до статті 185 КК, кваліфікувати як повторну. Третій приклад вже розглядався під час аналізу повторності. Як зазначалося, у такому випадку вчинені дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 185 як повторна крадіжка, окрема кваліфікація першої крадіжки не потребується. Отже сукупність в цьому випадку відсутня, наявна лише повторність. В той же час, якщо один з тотожних злочинів, що утворюють повторність, є незакінченим, або у вчиненні одного із злочинів особа брала участь не як виконавець, він підлягає самостійній кваліфікації. Тому, у таких випадках, крім повторності тотожних злочинів буде наявна й сукупність злочинів, передбачених різними частинами однієї статті. Така ситуація демонструється у четвертому прикладі, правильною тут буде наступна кваліфікація: ч.1 ст. 185 та ч.2 ст.15 і ч.2 ст.185 КК.

Третя виділена нами ознака сукупності полягає у тому, що за жоден з злочинів, що утворюють дану форму множинності, особу не було засуджено. Тобто всі злочини, що входять до сукупності вчинені до засудження за хоча б один з них. І, нарешті, остання ознака описана в законі (ч.1 ст.33 КК) наступним чином «… не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом». Перелік таких підстав ми наводили вище, під час розгляду аналогічної ознаки повторності злочинів.

Окремим питанням є відмежування сукупності злочинів від конкуренції кримінально-правових норм. Під конкуренцією кримінально-правових норм розуміють зумовлену наявністю у кримінальному законодавстві принаймні двох кримінально-правових норм, спрямованих на врегулювання одного питання, нетипову ситуацію в правозастосуванні, коли при кримінально-правовій оцінці одного суспільно-небезпечного діяння на застосування претендують дві (або більше) функціонально пов’язані чинні кримінально-правові норми. На самому загальному рівні співвідношення сукупності та конкуренції можна визначити наступним чином: якщо перша має місце тоді, коли вчиняється кілька злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, то друга наявна у тих випадках коли особою вчинено один злочин, але він може підпадати під ознаки декількох складів злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами.

Розглянемо найбільш типові ситуації, коли виникає необхідність відмежування сукупності злочинів від конкуренції кримінально-правових норм. До таких ситуацій, як видається, можна віднести наступні:

– конкуренція загальної та спеціальної норми;

– конкуренція частини та цілого;

– конкуренція привілеюючих ознак;

– конкуренція кваліфікуючих та привілеюючих ознак.

Найчастіше зустрічається конкуренція загальної та спеціальної норми. З метою вдосконалення кримінально-правого забезпечення протидії окремим видам суспільно небезпечних посягань законодавець може використовувати такий прийом законотворчої техніки як формулювання разом з загальними так званих спеціальних кримінально-правових норм. Спеціальною є норма, яка містить більше ознак вчиненого діяння, конкретизує його. У випадку конкуренції загальної та спеціальної кримінально-правових норм застосовується спеціальна норма. Так, КК містить норму, що передбачає відповідальність за вбивство особи у зв’язку з виконанням нею службового обов’язку (п.8 ч.2 ст.115) – це загальна норма, разом з цим для забезпечення належного рівня кримінально-правої охорони життя та здоров’я працівників правоохоронних органів, КК містить спеціальну норму, що передбачає відповідальність за посягання на їх життя (ст. 348).

Правила кваліфікації при конкуренції загальної та спеціальної норм зустрічаються і в постановах Пленуму Верховного Суду України, так у Постанові «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» № 2 від 27 лютого 2004 року зазначається: «відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність встановлена не тільки ст. 304 Кримінального кодексу України (далі –КК), а й іншими статтями цього Кодексу (ч.3 ст.300, ч.3 ст.301, ч.3 ст.302, ч.3 ст.303, ч.3 ст.307, ч.3 ст.309, ч.2ст.315, ч.2 ст.317, статтями 323 і 324), котрі щодо неї є спеціальними нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи ще й за ст. 304 не потрібно»

Конкуренція частини та цілого, як правило, пов’язана з складеними злочинами. Як вже зазначалося до складених злочинів належать посягання, які складаються з декількох злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх окремо, є самостійним злочином, однак вони законодавчо об’єднані в межах одного складу злочину. Типовим прикладом складеного злочину є розбій (ст. 187 КК). Розглянемо наступну ситуацію: під час розбійного нападу потерпілій особі заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. Такі дії підпадають під ознаки складів злочинів, передбачених, по-перше, ч.4 ст.187 (розбій, поєднаний з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень) та, по-друге, ч.1 ст.121 (заподіяння тяжких тілесних ушкоджень). Однак, сукупність злочинів у даній ситуації відсутня, оскільки складом злочину, передбаченим ч.4 ст.187 КК, повністю охоплюється заподіяння тяжких тілесних ушкоджень під час розбою, тому додаткової кваліфікації за ч.1 ст.121 КК наведені у прикладі дії не потребують. Разом з тим, якщо під час розбою буде вчинене умисне вбивство, сукупність злочинів, через те що умисне вбивство не охоплюється складом розбою, матиме місце. Правила кваліфікації при конкуренції цілого та частини досить часто зустрічаються в Постановах Пленуму Верховного Суду України. Так, у Постанові «Про судову практику у справах про хуліганство» № 10 від 27 грудня 1006 року зазначається що опір представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії охоплюється ч.3 ст. 296 КК як кваліфікуюча ознака хуліганства, а тому не потребує додаткової кваліфікації за частинами 2 і 3 ст. 342 КК.

Конкуренція привілеюючих ознак має місце у випадку, коли вчинене особою діяння одночасно містить ознаки декількох привілейованих складів злочинів. Наприклад, вчинення умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання при перевищенні меж необхідної оборони. В такій ситуації дії особи підпадають під ознаки таких складів злочинів як умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) та умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). У подібних випадках перевагу слід віддавати нормі, яка встановлює найбільш привілейований вид злочину. В нашому прикладі такою є норма, що передбачає відповідальність за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118) оскільки вона містить більш м’яку санкцію.

В якості прикладу конкуренції кваліфікуючих та привілеюючих ознак видається можливим навести такий випадок: особа вчинила вбивство з особливою жорстокістю перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання. Таким чином, при названому виді конкуренції дії особи, що вчинила злочин, підпадають як під ознаки кваліфікованого так і привілейованого складу, в нашому випадку відповідно п.4 ч.2 ст.115 та ст. 116 КК України.

Юридичне значення сукупності злочинів полягає у тому, що її наявність обумовлює застосування специфічних правил призначення покарання, передбачених ст. 70 КК України «Призначення покарання за сукупністю злочинів». Більш докладно ці правила будуть розглянуті у розділі «Призначення покарання», а зараз сформулюємо загальне положення: за наявності сукупності злочинів суд призначає покарання окремо за кожний злочин, а потім визначає остаточне шляхом повного або частково складання, чи поглинання менш суворого покарання більш суворим.