Відомо, що в науці та практиці поняття повторності тлумачилося неоднозначно, тому, безперечно, позитивним є те, що КК України дає визначення цього поняття у статті 32 КК України. Аналіз даної норми дозволяє сформулювати наступне визначення: повторність злочинів – це вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК або різними статтями, але лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій КК, за умови, що за раніше вчинений злочин особу не було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин не було погашено або знято.

Отже до головних ознак повторності злочинів слід віднести наступні:

1) повторність злочинів представляє собою вчинення двох або більше злочинів;

2) повторність утворюють лише злочини, передбачені однією статтею або частиною статті Особливої частини КК;

3) повторність можуть утворювати і злочини, передбачені різними статтями, але це має місце лише у випадках, що спеціально передбачені в Особливій частині КК;

4) повторність утворюють лише ті злочини, за вчинення яких особу не було звільнено від кримінальної відповідальності, або судимість за які не було погашено або знято .

Якщо перші дві ознаки цілком зрозумілі, то наступні потребують певних коментарів. У ч. 3 ст. 32 КК України законодавець передбачає можливість визнання повторним певного злочину у разі вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, якщо таку повторність спеціально передбачено в статтях Особливої частини КК. В якості прикладу тут можна навести повторність злочинів проти власності. У частині першій примітки до статті 185 КК зазначається: «У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу». Це означає, що крадіжка, наприклад, буде вважатися повторною не тільки після вчинення крадіжки, але й після вчинення грабежу, вимагання або розбою. Таку повторність законодавець передбачає як правило щодо злочинів тотожних за об’єктом і предметом та таких, що в практиці правоохоронних органів часто зустрічається разом.

Частина 4 статті 32 КК, передбачає, що повторність не завжди має місце у разі вчинення декількох тотожних або однорідних одиничних злочинів. Повторність не утворюють злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності, або судимість за які було знято або погашено. Відповідно до Загальної частини КК особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності у разі добровільної відмови (ст.ст. 17 та 31 КК), дійового каяття (ст. 45), примирення з потерпілим (ст. 46), у зв’язку з передачею на поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст. 48) або закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49). До неповнолітніх осіб застосовується також звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97).

Крім того Особлива частина КК передбачає низку так званих спеціальних, тобто тих, які застосовують лише при вчиненні конкретних злочинів, видів звільнення від кримінальної відповідальності до яких належать: добровільна здача зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв (ч. 3 ст. 263), добровільна заява про незаконне заволодіння транспортним засобом (ч.4 ст. 289), добровільна здача прекурсорів (ч.4 ст. 311) та інші. Також до злочинів, що не утворюють повторність слід відносити такі, за які особу було звільнено від відповідальності на підставі закону України про амністію (ст.86) чи акту помилування (ст. 87).

Отже, злочин слід вважати вчиненим повторно у випадках, коли особа два або більше разів вчинила злочин, передбачений тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК, або, у спеціально передбачених випадках, різними статтями, та при цьому вчинення декількох злочинів не охоплювалося єдиним умислом (злочин не був продовжуваним), особа не звільнялася від кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин або судимість за нього не було погашено чи знято.

Важливе значення для аналізу поняття повторності має дослідження її видів. Видається, що найбільш вдалими з запропонованих у науці є наступні класифікації повторності:

1) за специфікою злочинів, що утворюють повторність;

2) за наявністю засудження за раніше вчинений злочин.

За першою ознакою виокремлюють повторність тотожних злочинів та повторність однорідних злочинів. Повторність тотожних злочинів має місце коли вчиняється два або більше злочинів, передбачених тією самою статтею, тобто коли вчиняється кілька тотожних злочинів. Наприклад, особа вчиняє два незаконних заволодіння транспортними засобами (ст. 289 КК) Можливість повторності однорідних злочинів передбачається у ч.3 ст. 32 КК, вона має місце у разі вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, якщо таку повторність спеціально передбачено в статтях Особливої частини КК. Наприклад, викрадення наркотичних засобів (ст. 308 КК) після вчинення незаконного придбання наркотичних засобів з метою збуту (ст. 307 КК) буде вважатися повторним на підставі спеціальної вказівки, що міститься у диспозиції ч. 2 ст. 308 КК.

У залежності від засудження за раніше вчинений злочин виділяють повторність, не пов’язану з засудженням, та повторність, пов’язану з засудженням. Перша матиме місце, наприклад, у разі вчинення двох крадіжок до засудження за жодну з них. В свою чергу, повторність, пов’язана з засудженням буде наявною тоді, коли особа вчинила крадіжку, була засуджена за її вчинення і до моменту зняття або погашення судимості вчинила ще одну крадіжку.

Безсумнівно вчинення злочину повторно свідчить про його підвищену суспільну небезпечність. Це знаходить відображення у кримінально-правовій оцінці даної форми множинності злочинів. Юридичне значення повторності полягає у тому, що вона враховується як обтяжуюча обставина при призначенні покарання, а у випадках, передбачених статтями Особливої частини, – як кваліфікуюча ознака. Як обставину, яка обтяжує покарання, повторність передбачено у п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України. Це означає, що у разі повторності суд вправі призначити покарання ближче до максимальної межі санкції або, за наявності альтернативної санкції, обирати більш суворе покарання. Наприклад, особа двічі вчинила порушення таємниці листування (ст. 163 КК), у такій ситуації вчинене, за відсутності інших кваліфікуючих ознак, підлягає кваліфікації як злочин, передбачений ч. 1 ст. 163 КК, а повторність впливає на кримінально-правову оцінку діяння як обставина, що обтяжує покарання. При цьому раніше вчинений злочин, у нашому прикладі перший випадок порушення таємниці листування, не підлягає самостійній кваліфікації. Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 67 КК, у разі якщо обставина, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує. Наприклад, суд не може враховувати повторність як таку обставину у разі вчинення однією особою, наприклад, двох крадіжок, оскільки ч. 2 ст. 185 КК передбачає відповідальність за крадіжку, вчинену повторно, тобто повторність у такому випадку є ознакою, що впливає на кваліфікацію злочину, передбаченою статтею Особливої частини КК.

На окрему увагу заслуговує питання кваліфікації повторності, не пов’язаної з засудженням, у випадках, коли повторність передбачена в статтях Особливої частини КК як ознака, що впливає на кваліфікацію. У таких випадках кваліфікація повторності має специфіку залежно від того чи наявна повторність тотожних злочинів, чи однорідних. Ця специфіка полягає у тому, що вчинення особою декількох тотожних злочинів охоплюється кваліфікацію вчиненого як повторного злочину і не потребує додаткової кваліфікації першого злочину. Наприклад, особа вчинила дві крадіжки. Правильною буде наступна кваліфікація – ч. 2 ст. 185 КК, крадіжка вчинена повторно. Разом з тим, якщо особа, наприклад, спочатку вчинила закінчену крадіжку, а під час наступної була затримана, тобто мав місце замах, вчинене належить кваліфікувати окремо як крадіжку та замах на крадіжку, вчинену повторно. У такий спосіб слід кваліфікувати і у випадках, коли один з злочинів особа вчинила як виконавець, а інший як організатор, підбурювач або пособник.

У зв’язку з зазначеним заслуговують на увагу рекомендації Пленуму Верховного Суду України стосовно кваліфікації повторного отримання або давання хабара (ст.ст. 368 та 369 КК) викладені Постанові «Про судову практику у справах про хабарництво» №5 від 26 квітня 2002 року. Суд зазначає, що ознакою повторності охоплюються як перший так і наступний злочини, тому кваліфікувати перший із них додатково ще й за ч.1 ст. 368 чи ст. 369 КК не потрібно. Разом з цим у постанові зазначається: «Це не стосується тих випадків, коли одні злочини були закінченими, а інші – ні, і випадків, коли особа одні злочини вчинила як виконавець, а інші – як організатор, підбурювач або посібник, оскільки незакінчені злочини і злочини, які особа вчинила не як виконавець, повинні одержувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст. 15 чи ст. 27 КК».

В той же час вчинення, наприклад, двох закінчених замахів на крадіжку знову ж таки не потребує окремої кваліфікації першого діяння і охоплюється кваліфікацію як замаху на повторну крадіжку. Отже, якщо повторність не пов’язану з засудженням утворюють тотожні злочини, кожен з яких є закінченим, або кожен з яких є незакінченим (відповідно, кожен є замахом або кожен готуванням), вчинене належить кваліфікувати як злочин, вчинений повторно, додаткова кваліфікація першого злочину не потребується.

Однак необхідно зазначити, що існують два виключення з цього правила. Як видається, їх наявність обумовлена винятковою суспільної небезпечністю вбивства та зґвалтування. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» № 2 від 7 лютого 2003 року зазначає: «Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п.13 ч.2 ст. 115 КК». В свою чергу Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи» № 5 від 30 травня 2008 року зазначає: «… при вчиненні двох або більше зґвалтувань чи насильницьких задоволень статевої пристрасті неприродним способом, відповідальність за які передбачена різними частинами статті 152 або статті 153 КК, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю вчинених злочинів. Це правило застосовується і тоді, коли перший злочин було вчинено без обтяжуючих обставин, а другий кваліфікується за частиною другою статті 152 чи частиною другою статті 153 КК лише за ознакою його повторності».

У випадку повторності однорідних злочинів, кожному з них дається самостійна оцінка. Наприклад, особа вчинила грабіж, а потім вимагання. З урахуванням положень ч.1 примітки до ст. 185 КК, правильною, за відсутності інших кваліфікуючих ознак, буде наступна кримінально-правова оцінка: грабіж (ч. 1 ст. 186) та вимагання, вчинене повторно (ч. 2 ст. 189).