Кримінальне право України. Загальна частина

§ 9. Помилка в кримінальному праві

Помилка в кримінальному праві – це неправильне уявлення винної особи (злочинця) щодо юридичних і фактичних ознак діяння та його наслідків.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності вимагає встановлення об’єктивних та суб’єктивних ознак скоєного діяння. У більшості випадків фактичні ознаки злочину співпадають з уявленням про нього самого винного. Проте, в окремих випадках особа, яка скоює суспільно небезпечне діяння, може помилятися щодо фактичних обставин вчинюваного та його соціальної значущості. Такі випадки в кримінальному праві називають помилкою.

Виділяють наступні можливі класифікації помилки в кримінальному праві: 1) по причинам і умовам виникнення – вибачливі і невибачливі помилки; 2) по характеру – помилкове представлення про наявність ознак, що фактично відсутні, і помилкове уявлення про відсутність ознак, що фактично маються в наявності; 3) по значимості – істотні і несуттєві; 4) по предмету омани – юридичні і фактичні; 5) по впливу на притягнення особи до кримінальної відповідальності – винні і невинні.

Більш прийнятною для кримінального права в практичному значенні є класифікація помилок, відповідно до якої неправильне уявлення суб’єкта може відноситися до юридичних приписів права і фактичних обставин злочину. Тобто найбільш прийнятна класифікація помилок, у якій вони розділяються на юридичні і фактичні. Саме за допомогою цієї класифікації є можливість визначити вплив тієї чи іншої помилки на кримінальну відповідальність і покарання. Виділення ж відворотних і невідворотних помилок, минучих і неминучих, винних і невинних, пробачливих і невибачливих грає позитивну роль лише для розуміння значимості проблеми помилки в праві.

При цьому необхідно виходити з того, що у вині відображаються ті об’єктивні обставини (об’єктивні ознаки), що утворюють склад злочину. Усі ці обставини повинні усвідомлюватися особою. Однак особа може помилково сприймати ці об’єктивні обставини (ознаки складу) чи ж його свідомість дає їм перекручену оцінку.

Вивчаючи це питання, потрібно пам’ятати:

Усе вчення про помилки відноситься тільки до навмисних злочинів, тому що необережний злочин завжди є результат помилки.
Помилки можуть стосуватися або об’єктивних ознак складу злочину, або юридичної оцінки цих ознак.

Юридична помилка (помилка в праві) – це неправильне уявлення особи щодо юридичного характеру (приписів закону) суспільно небезпечного діяння і його наслідків.

Помилка даного виду в більшій мері відноситься до законодавчої урегульованості кримінально-правових відносин і їхньому сприйнятті громадянами, що зобов’язані дотримуватись законів України, у тому числі і про кримінальну відповідальність. При наявності юридичної помилки в громадян складається перекручене уявлення про законність і незаконність вчинених ними дій. Ними неадекватно до об’єктивної реальності сприймаються приписи закону і положення, що у них містяться. У відповідності зі ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Виключенням з даного правила є відсутність об’єктивної можливості ознайомитися із законом (відрядження, стан здоров’я тощо.). Крім того, з огляду на те, що злочином визнається суспільно небезпечне діяння, передбачене законом, притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, що не визнається злочином, виключається, незалежно від уявлень самої особи.

Виділяють наступні підвиди юридичної помилки:

Помилка в злочинності діяння (суб’єкт вважає своє діяння злочином, хоча воно не закріплено в якості такого в законі про кримінальну відповідальність – уявний злочин).
Помилка в незлочинності діяння (суб’єкт вважає своє діяння правомірним, у той час як закон відносить його до злочину).
Помилка у виді і розмірі покарання.
Помилка в кваліфікації діяння.

Відносно так званого уявного злочину можна сказати, що діяння є суспільно небезпечним, протиправним тільки у свідомості окремої людини. Закон таким його не вважає. Тому вчинення даної дії чи бездіяльності не може послужити підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Для кримінального закону воно байдуже. У кримінальному праві діє принцип, відповідно до якого немає злочину без згадування про те у законі.

Помилка в незлочинності діяння має місце, коли суб’єкт вважає свої дії правомірними, а закон містить згадування про них як злочинні, діє принцип, відповідно до якого незнання закону не звільняє від кримінальної відповідальності. Але саме при розгляді цього підвиду юридичної помилки і може бути застосовне виключення зі згаданого правила. На стороні особи повинні бути виняткові обставини об’єктивного характеру, що унеможливили ознайомлення людини з законом (перебування в лікарні у важкому стані, перебування в місцях, у яких немає доступу до засобів масової інформації, фізіологічні особливості стану людини). У цьому випадку, як свідчить світова практика законотворчості, ця обставина може враховуватися судом як пом’якшуюча вину чи ж, як підстава для звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому важко представити, що особа не буде мати представлення про злочинність таких діянь як убивство, розбій, хуліганство, державна зрада.

Помилка у виді та розмірі покарання на кримінальну відповідальність не впливає, адже призначення покарання за вчинений злочин, його вид і розмір, як і кваліфікація злочину, є прерогативою суду. Встановлення міри покарання за скоєний злочин визначається законом.

Щодо помилки у кваліфікації суспільно небезпечного діяння, то уявлення особи про кваліфікацію діяння не входить у зміст умислу та предмет доказування по кримінальній справі. Кваліфікація здійснюється посадовими особами правоохоронних органів, а тому помилка винного у кваліфікації своїх дій на кримінальну відповідальність не впливає. Так, відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), навіть у випадку, коли винна особа помилково вважає, що його дії повинні кваліфікуватися як крадіжка (таємне викрадення чужого майна) не виключає обов´язку слідчого та суду керуватися законом та кваліфікувати зазначені дії як грабіж.

Таким чином, за загальним правилом, юридична помилка на кримінальну відповідальність не впливає. Винна особа підлягає відповідальності не на підставі власної оцінки щодо скоєного, а з урахуванням положень закону. При цьому на перший план виходить об´єктивна сторона злочину.

Фактична помилка (помилка у факті) – це неправильне уявлення особи щодо фактичних ознак суспільно небезпечного діяння і його наслідків.

Фактична помилка підрозділяється на наступні підвиди: 1) помилка в об’єкті і суміжні з нею (в предметі, в особистості, відхилення дії, в кваліфікуючих ознаках); 2) в характері діяння; 3) в наслідках; 4) в розвитку причинного зв’язку; 5) непридатний замах; 6) в мотиві.

Помилка в об’єкті посягання має місце у випадку, коли особа, здійснюючи посягання на певний об´єкт, фактично заподіює шкоду іншому об’єкту кримінально-правової охорони, відповідальність за яку передбачена іншою кримінально-правовою нормою. Наприклад, особа, маючи намір вчинити вбивство державного діяча (ст. 112 КК), внаслідок певних причин помиляється відносно потерпілого і скоює вбивство людини, що не є державним діячем. Така дія, враховуючи спрямованість умислу винного, кваліфікується як замах на життя державного діяча і просте умисне вбивство (ч. 2 ст. 15 ст. 112 і ч. 1 або 2 ст. 115 КК).

Існують об’єкти, які володіють особливими властивостями, що законом охороняються більш суворо в порівнянні з іншими об’єктами. Причиною підвищеної захищеності даних об’єктів виступають їх уразливість і недостатня здатність протистояти злочинному посяганню з боку соціально шкідливих елементів. Особлива увага законодавець приділяє кримінально-правовому захисту жінок, дітей, підлітків, посадових осіб. В основі кваліфікуючих ознак лежать, наприклад, особливий стан жінки (вагітність), вікова межа підлітка (зґвалтування малолітнього чи неповнолітнього, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність), а також особливості правового статусу судді та інших представників влади. Отже, помилка в кваліфікуючих ознаках (обставинах) має місце коли у суб’єкта неправильне уявлення не про об’єкт посягання, а щодо тих обставин, що роблять об’єкт більш охоронюваним кримінальним правом. Тому, якщо злочинець зґвалтував жертву і при цьому не знав з об’єктивних причин, що та не досягла повноліття, дана кваліфікуюча ознака в вину йому не ставиться.

Помилка в предметі – це неправильне уявлення винного про предмет злочину (майно, документи та т.п.). Помилка в предметі може, наприклад, мати місце тоді, коли особа, маючи намір на заволодіння певним майном, помилково вилучає інше, але і те і це майно відноситься до родового об’єкта, охоронюваного кримінальним законом. Дана помилка можлива тільки в предметних злочинах. Суб’єкт злочину може помилятися щодо властивостей предмета, його приналежності і правової значимості. За загальним правилом помилка в предметі не має впливу на кваліфікацію діяння. Для закону в даному випадку байдужа помилка в приналежності майна. Різновидом цього є помилка в особі потерпілого.

Помилка в характері діяння має місце у випадку, коли в особи, яка його скоює, відсутнє повністю всебічне уявлення про свою дію чи бездіяльність. У нього немає чіткого розуміння того, що відбувається. Помилка в характері суспільно небезпечного діяння може бути двох видів:

– особа, скоюючи діяння, помилково вважає його суспільно небезпечним. Наприклад, передача матеріальної винагороди особі, помилково прийнятої за службову, не звільняє останнього від кримінальної відповідальності. Зазначені дії кваліфікуються як замах на давання хабара (ч. 2 ст. 15 і відповідна частина ст. 369 КК).

– особа, скоюючи злочинне діяння, помилково вважає його правомірним, не усвідомлюючи його суспільної небезпеки. Наприклад, підлеглий, за наказом директора, допомагає вивезти з підприємства будівельні матеріали, не усвідомлюючи факту їхнього викрадення. У цьому випадку відсутність умислу на заволодіння чужим майном виключає кримінальну відповідальність.

Помилка в наслідках полягає в невірному уявленні винним про якісні або кількісні характеристики шкоди, заподіяної злочином. Винний, скоюючи суспільно небезпечне діяння, може не передбачати настання суспільно небезпечних наслідків певного характеру. У цьому випадку, відповідальність настає за умисне заподіяння тієї шкоди, яку особа бажала спричинити та необережне заподіяння шкоди, що реально настає внаслідок такої помилки. Наприклад, особа, умисно завдає удару потерпілому, який внаслідок падіння одержує смертельне ушкодження. Дії винного варто кваліфікувати за сукупністю злочинів як умисне легке тілесне ушкодження та вбивство через необережність (ч. 1 або 2 ст. 125 і ст. 119 КК).

Помилка в причинному зв’язку полягає в неправильному уявленні особи про розвиток причинно-наслідкових зв’язків, унаслідок якого бажаний результат досягається злочинцем, але він настає не від тієї дії, на яку розраховував сам суб’єкт, а від іншої, що не охоплювалась його свідомістю. Правильною є кваліфікація за сукупністю злочинів, не виключаючи при цьому можливості настання кримінальної відповідальності за закінчений злочин при наявності відповідних обставин.

Непридатний замах має місце, коли об’єктивні ознаки складу злочину (об’єкт і засоби вчинення злочину), щодо яких в особи складається неправильне уявлення, не мають тих характеристик, властивостей, при наявності яких суспільно небезпечне діяння може спричинити настання шкоди. Свою назву помилка даного виду одержала через те, що злочинний результат не міг бути досягнутий ні при яких обставинах, що і відрізняє її від звичайного замаху.

Підвидами непридатного замаху є замах на непридатний об’єкт (наприклад, постріл у людину, яка померла вже до цього через серцевий напад) і замах з непридатними засобами (наприклад, намагання здійснити постріл при вбивстві людини зі зброї, що є несправною). Обидві помилки відносяться до помилок в об’єктивних ознаках складу злочину і впливають на кваліфікацію злочинів. При цьому перша помилка, щодо об’єкта, значима вже тим, що об’єкт відноситься до обов’язкових елементів складу злочину. І його особливості можуть спричинити постановку питання про наявність у діях особи складу злочину. Не можна ігнорувати і значимість засобів вчинення злочину, що винна особа використовує для досягнення поставленої мети, хоча засоби злочину і відносяться до факультативних ознак об´єктивної сторони складу злочину.

Даючи кваліфікацію подібним випадкам, варто виходити зі спрямованості наміру особи, що почали реалізовувати об’єктивну сторону злочину. Правова оцінка вчиненому дається на загальних підставах, тобто суб’єкт притягується до кримінальної відповідальності за незакінчену злочинну діяльність – за замах на вчинення того злочину, який бажав фактично вчинити, але не зміг через допущену помилку щодо об´єкта чи засобів здійснення злочину. Винна особа не притягується до кримінальної відповідальності тільки в одному випадку: якщо для досягнення поставленого результату суб´єкт використовує через своє неуцтво абсолютно непридатні засоби, що ні в якому разі не могли сприяти заподіянню шкоди людині.

Помилка в мотиві має місце, коли злочинцю невідомо про дійсне спонукання, що фактично має місце при вчиненні злочину, тому що він помилявся сам чи був введений в оману. Вона може бути допущена злочинцем і впливає на кваліфікацію тільки тоді, коли мотив є невід´ємною (обов´язковою або кваліфікуючою) ознакою конкретного складу злочину.

Ця кваліфікуюча обставина не може ставитися в вину людині, умислом якої даний факт не охоплювався. Наприклад, вбивство групою осіб за попередньою змовою, коли один з винних діє, керуючись корисливим мотивом, а інший ненавистю.

На відміну від юридичної помилки, помилка у фактичних обставинах вчиненого діяння істотно впливає на кваліфікацію. Незалежно від виду фактичної помилки (за винятком помилки в особі потерпілого) дії винного кваліфікуються з урахуванням спрямованості умислу як замах на той злочин, що особа бажала вчинити. Заподіяна ж, внаслідок такої помилки, реальна шкода визнається злочином тільки у випадку законодавчого закріплення кримінальної відповідальності за необережне її спричинення.

Література:

Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. Казань. 1965.
Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. – М. 1974.
Ворошилин Е.В. Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. Учебное пособие МГУ им. Ломоносова, юр. ф-т.-М.: МГУ, 1987.
Якушин В.А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение. – Казань: Из-во Казанского ун-та, 1988.
Петелин Б.Я. Теория и тактика установления субъективной стороны преступления в процессе расследования. – М.: Изд-во Акад. МВД РФ, 1992.
Назаров В.В., Якушин В.А. Ошибка в уголовном праве и ее влияние на пределы субъективного вменения. Теоретические аспекты. – Ульяновск: Изд-во Ульян. ун-та, 1997.
Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений. – М., 2001.
Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину: Моногр. – К.: Атіка, 2002.
Венедиктова В.А. Анализ мотива как факультативного признака субъективной стороны преступления. – Ростов-на-Дону, 2003.
Вереша Р.В. Проблеми вини в теорії кримінального права: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2005.

Контрольні питання:

Поняття суб’єктивної сторони складу злочину.
Обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.
Факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.
Поняття, форми та види вини.
Відмінність прямого умислу від непрямого.
Відмінність непрямого умислу від злочинної самовпевненості.
Поняття казусу.
Відмінність казусу від злочинної недбалості.
Спеціальні види умислу.
Поняття та види мотиву злочину.
Поняття та види мети злочину.
Значення мотиву та мети злочину.
Поняття та значення помилки в кримінальному праві.
Юридична помилка: поняття, класифікація і значення.
Фактична помилка: поняття, класифікація і значення.