Кримінальне право України. Загальна частина

§ 6. Поняття, ознаки, види спеціального суб’єкта злочину

Більшість злочинів, передбачених Кримінальним кодексом, можуть бути вчинені будь-якою особою, що володіє розглянутими ознаками загального суб’єкта.

Однак окремі злочини можуть бути вчинені тільки особою, що володіє поряд із загальними ознаками спеціальними властивостями, що відрізняють її від загального суб’єкта. Так, втеча з місць позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК України) може бути вчинений тільки особою, що відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні, а злочини, передбачені статтями 364-370 КК України (Злочини у сфері службової діяльності), можуть бути вчинені тільки службовими особами. Зазначені особи називаються спеціальними суб´єктами злочину.

Частина 2 ст. 18 КК визначає, що спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

Отже, спеціальний суб’єкт злочину – це особа, яка поряд з ознаками загального суб’єкта наділена спеціальними ознаками, передбаченими в статтях Особливої частини Кримінального кодексу. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними (наприклад, службове становище, професія, певна діяльність, родинні відносини та інші). Зазначені ознаки дозволяють відрізнити спеціального суб´єкта злочину від загального та істотно обмежують коло осіб, що підлягають кримінальній відповідальності за вчинення ряду злочинів.

Іноді закон не вказує прямо на спеціального суб’єкта злочину, що наділений додатковими ознаками, і тоді цю особу слід встановлювати за характерними особливостями професії, роботи, займаного становища в соціальному середовищі, її обов’язків, повноважень і за іншими ознаками. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб’єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів, які мають процесуальні права приймати рішення по застосуванню приводу, затримання, арешту, подальшого тримання під вартою.

Спеціальним суб’єктом буде і особа, зобов’язана, згідно із законом, надавати допомогу хворим. Як правило, ними є лікарі або інші особи медичного персоналу, фармацевти, відносно яких настає кримінальна відповідальність за ненадання допомоги хворому (ст. 139, 140 КК України).

У Кримінальному кодексі України міститься багато складів злочинів зі спеціальними суб’єктами. Їх можна об’єднати в певні групи, виходячи з вищеназваних ознак цього суб’єкта, тобто класифікувати. Найбільш вдалою є класифікація спеціальних суб’єктів, в основу якої покладений поділ всіх ознак спеціального суб’єкта в діючому законодавстві на такі групи:

Соціально-демографічні ознаки – стать, вік винного, наявність військового обов´язку (ухилення від призову на строкову військову службу, ст. 335 КК України, може бути вчинений особою, що має військовий обов’язок).

Службове положення особи – заняття винним визначеної посади (одержання хабара, ст. 368 КК України).

Професія винного – наявність у нього певної освіти або професійних навичок у трудовій або виробничій сфері (неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником, ст. 140 КК України);

Цивільно-правовий статус – наявність в особи громадянства України або іноземної держави (державна зрада, ст. 111 України, шпигунство, ст. 114 КК України).

Взаємовідносини з потерпілим – наявність у винного родинних або інших зв´язків, які обумовлюють визначені обов´язки або права (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, ст. 164 КК України).

Положення особи, яке пов’язане з його попередньою діяльністю (особою, раніше судимою за хуліганство, ч. 3 ст. 296 КК України).

У тих складах злочину, де ознаки спеціального суб´єкта передбачені законом, вони є обов’язковими, їх відсутність виключає наявність у вчиненому складу злочину.

Література:

  1. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев; АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1987.
  2. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних. Теоретическое введение в изучение спецкурса: Учеб. пособие. – М., 1970.
  3. Емельянов В.П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями. – Саратов: Изд–во Сарат. ун–та, 1980.
  4. Михеев Р. И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток, Издательство Дальневост. ун-та, 1983.
  5. Устименко В. В. Специальный субъект преступления. – Х.: Выща шк. Изд–во при ХГУ, 1989.
  6. Трахтеров В. С. Вменяемость и невменяемость в уголовном праве (исторический очерк). – Харьков, 1992.
  7. Ломако В.А. Осудність та неосудність за кримінальним правом України: Конспект лекцій. – Харків: Українська юридична академія, 1993.
  8. Павлов В. Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. – СПб.: Издательство «Лань», Санкт-Петербургский университет МВД России, 2000.
  9. Назаренко Г. В. Невменяемость: Уголовно-релевантные психические состояния. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002.
  10. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Монографія.– К.: Атіка, 2004.

Контрольні питання:

  1. Ознаки суб’єкта злочину.
  2. Поняття осудності.
  3. Критерії неосудності та їх загальна характеристика.
  4. Особливості відповідальності осіб з психічними аномаліями, що не виключають осудності (обмежена осудність).
  5. Критерії обмеженої осудності.
  6. Вік кримінальної відповідальності.
  7. Поняття спеціального суб’єкта злочину.
  8. Додаткові ознаки, що характеризують спеціального суб’єкта злочину.
  9. Класифікація спеціальних суб’єктів.