Кримінальне право України. Загальна частина

§ 2. Вік кримінальної відповідальності

У кримінальному праві України питанню про вік як про певну психофізичну ознаку людини надавалось і надається виключно велике значення. Пояснюється це тим, що вік поряд з такими ознаками суб’єкта складу злочину, як фізична особа і осудність, є тією обов’язковою обставиною, яку необхідно встановлювати в кожному конкретному випадку для визнання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, суб’єктом злочину.

У частині 1 ст. 22 КК України зазначено, що “кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років”. Цей вік називається загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності. Відповідно до ч.2 ст. 22 КК України особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Передбачений ч. 2 ст. 22 КК України перелік злочинів, за які настає відповідальність з чотирнадцяти років, є вичерпним.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії: рівень розумового розвитку, який свідчить про можливість усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 21 КК України; значну поширеність та підвищену суспільну небезпечність цих злочинів.

Особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років не підлягає кримінальній відповідальності за злочини, за які встановлюється відповідальність з шістнадцяти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У цих випадках особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років може нести кримінальну відповідальність тільки коли в її конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за яке законом встановлена відповідальність з чотирнадцяти років.

У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчинені особами, які досягли вісімнадцятирічного віку (ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК).

Отже, під віком у широкому плані розуміють календарний період, який пройшов від народження до будь-якого іншого хронологічного періоду в житті людини. У вузькому розумінні слова це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким зв’язані біологічні, соціально-психологічні і правові наслідки для юридичного статусу особи.

Вік, з якого настає кримінальна відповідальність, повинен обчислюватись на момент вчинення злочину. При притягненні винної особи до відповідальності її вік встановлюється на підставі документів про народження (число, місяць, рік народження). Особа вважається такою, що досягла визначеного віку з 00 годин наступної доби (наприклад, особа, яка народилась 10 травня 2000 р., досягне 14 років у 00 годин 11 травня 2014 р.). За відсутності таких документів і неможливості їх отримання призначається судово-медична експертиза, висновок якої замінює зазначені документи. Днем народження неповнолітнього вважається останній день того року, який вказано експертизою. Якщо експертиза дає висновок про вік, вказуючи мінімальну або максимальну кількість років, суд повинен виходити із запропонованого експертизою мінімального віку даної особи (наприклад, у висновку експертизи зазначено, що вік неповнолітнього визначений від 13 до 15 років. У цьому випадку визнається, що неповнолітньому на момент вчинення злочину виповнилося 13 років).

Встановлюючи вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності, законодавець виходить з того, що досягнувши його, неповнолітній може розуміти суспільну небезпечність свого діяння і в достатній мірі керувати ним. Для цього потрібно обов’язково проводити судово-психологічну експертизу. Вона повинна визначати рівень розвитку неповнолітнього, вплив вікових особливостей протікання психічних процесів на його поведінку, виявити індивідуальні особливості психіки. Якщо на підставі всіх матеріалів справи суду стане відомо, що рівень розвитку неповнолітнього не відповідає його віку, в силу цього останній не може усвідомлювати фактичного характеру або суспільної небезпечності своєї поведінки або керувати нею, то може йти мова про недосягнення особою певного віку (при відсутності документів).