Кримінальне право України. Загальна частина

§ 1. Поняття та значення об’єкта злочину

Точне визначення об’єкта злочину є одним з головних питань як у теорії кримінального права, так і у правотворчій та правозастосовчій діяльності. Будучі одним із чотирьох обов’язкових елементів складу злочину, об’єкт злочину має значення для визначення поняття злочину, впливає на зміст об’єктивних та суб’єктивних ознак злочину, дозволяє з’ясувати соціальну та юридичну його сутність, ступінь суспільної небезпеки, дає змогу відмежувати один злочин від інших та сприяє вірній кваліфікації діянь.

Саме об’єкт злочину покладено в основу побудови системи Особливої частини Кримінального кодексу України. Відповідно до ст. 1 КК України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Ця вказівка є узагальненим переліком об’єктів кримінально-правової охорони або об’єктів злочину, а цей узагальнений перелік, в свою чергу, конкретизується в Особливій частині кримінального закону, перш за все – у назвах розділів Кримінального кодексу України, оскільки Особлива частина КК побудована за ознаками саме родового об’єкта злочину.

Навіть поверхневий погляд на зміст Особливої частини КК дає змогу дійти висновку, що у ст. 1 КК перелічені далеко не всі об’єкти, правове забезпечення яких від суспільно небезпечних посягань є завданням кримінального права. Так, юридичним захистом, крім перелічених, забезпечені також суспільні відносини: що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій (Розділ XVII Злочини у сфері службової діяльності); у сфері правосуддя (Розділ ХVIII Злочини проти правосуддя); відносини у сфері військової служби (Розділ XIX Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)) і т.д. Будучи самостійним елементом складу злочину, об’єкт разом з тим в значній мірі впливає на зміст його об’єктивних та суб’єктивних ознак. Специфіка об’єкта злочину полягає у відмінності характеру суспільної небезпеки тих або інших діянь, а отримати знання про повний перелік об’єктів злочину можна лише на підставі детального вивчення всієї сукупності кримінально-правових норм.

Найпоширенішим та найпослідовнішим в кримінально-правовій доктрині є визнання об’єктом злочину суспільних відносин. Так, визначення об’єктом злочину суспільних відносин міститься на положеннях чинного кримінального законодавства (статті 1, 11, 111, 285, 377 та ін. КК України). Наприклад, у ст.11 КК закріплене положення, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Це положення прямо вказує, що злочин є небезпечним саме для суспільства з усіма його структурними складовими (населення, територія, об’єднаність певними економічними та духовними інтересами, суспільні зв’язки тощо), а отже, злочин посягає саме на суспільні відносини, які охороняються законом.

Крім цього, суспільні відносини, які виступають об’єктом злочину, мають об’єктивний характер, тобто існують незалежно від нашої свідомості, а тому й від самого кримінального закону і є первинними (першорядними) щодо нього, тоді як категорії цінності, інтереси є категоріями суб’єктивними, залежними від свідомості та поглядів, що формуються в результаті взаємодії особи під впливом суспільних відносин і є похідними стосовно останніх.

Таким чином, суспільні відносини, які виступають об’єктом злочину, є первинними не тільки відносно закону про кримінальну відповідальність, але й щодо самого злочину. Злочин завжди посягає на об’єктивно існуючий об’єкт, на певну реальність, у зв’язку з цим, не можна посягати на те і завдавати шкоди тому, чого ще немає в об’єктивній реальності.

Підтримання і розвиток суспільних відноси є об’єктивною необхідністю існування будь-якого людського суспільства. Ця підтримка досягається застосуванням багатьох засобів соціальної регуляції, в тому числі і завдяки праву. Саме право є основним і найбільш дієвим регулятором суспільних відносин. Суспільні відносини, як об’єкт злочину, не є незмінною категорією. Оскільки суспільні відносини є суспільною категорією, вони здатні змінюватися, відповідно до сучасного стану життя у суспільстві. У зв’язку з цим перелік і зміст об’єктів злочину змінюється відповідно до економічної, суспільно-політичної та соціально-культурної обстановки.

Заходами юридичного оформлення таких змін є два взаємопов’язаних процеси: криміналізація та декриміналізація. У процесі криміналізації відбувається прийняття об’єкта під кримінально-правову охорону шляхом визнання діяння злочином. Наприклад, чинним КК поставлено під охорону відносини у сфері комп’ютерної інформації (Розділ ХVI). Декриміналізація відбувається тоді, коли відпадає необхідність кримінально-правової охорони тих або інших суспільних відносин. В таких випадках відповідна кримінально-правова норма підлягає виключенню з КК.

Суспільні відносини являють собою вид соціального зв’язку і вони є недоступними для безпосереднього впливу, тому шкода об’єкту злочину завдається шляхом пошкодження, знищення або спотворення (викривлення) одного з його елементів. В теорії кримінального права виділяють такі структурні елементи суспільних відносин:

1)суб’єкти (носії) відносин;

2)предмет, з приводу якого існують відносини;

3)соціальний зв’язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.

Суб’єктами суспільних відносин може виступати сама держава, різного роду об’єднання громадян, юридичні та фізичні особи. Безсуб’єктних відносин у реальній дійсності не може бути. Якщо відсутні учасники відносин, то не існує і самих відносин, які завжди становлять певний соціальний зв’язок між самими учасниками. Чітке встановлення суб’єктів суспільних відносин дає можливість визначити конкретні суспільні відносини, які виступають об’єктом того чи іншого злочинного посягання.

Предметом суспільних відносин, які виступають об’єктом злочину, справедливо визнається все те, з приводу чого або у зв’язку з чим існують самі ці відносини. Предметом суспільних відносин можуть виступати ті чи інші явища зовнішнього світу – різного роду фізичні тіла, речі, природні об’єкти, товари, предмети, що мають відповідну цінність а також сама людина. Всі суспільні відносини, що є об’єктом злочину, залежно від їх предмета поділяються на дві групи – матеріальні та нематеріальні. До матеріальних відносин, що виступають об’єктом кримінально-правової охорони, відносяться такі, в яких предметом виступають матеріальні речі. Наприклад, в об’єкті такого злочину, як крадіжка (ст.185 КК), об’єктом виступають відносини власності, а майно є предметом цих відносин. У нематеріальних функції предмета відносин виконують інші соціальні цінності – державна влада, духовні блага, нормальна діяльність яких-небудь установ тощо.

Соціальний зв’язок – це відповідний зв’язок та взаємодія суб’єктів суспільних відносин. Соціальний зв’язок завжди перебуває в нерозривному зв’язку з іншими структурними елементами суспільних відносин, оскільки він є певною формою їх взаємодії і взаємозв’язку. Він також знаходиться у тісному зв’язку з предметом суспільних відносин, оскільки завжди є тим, з приводу чого або у зв’язку з чим виникають і функціонують самі суспільні відносини. Соціальний зв’язок завжди має об’єктивний характер і існує у реальній дійсності. Ззовні він знаходить прояв у різних формах нормальної людської діяльності – забезпечення: безпеки руху та експлуатації транспорту, раціонального використання природних ресурсів, нормального функціонування органів державної влади тощо.

Можна виділити наступні способи впливу на об’єкт злочину:

1) Вплив на суб’єктів суспільних відносин (людей), який може бути психічним (доведення до самогубства, погроза вбивством і т.д.) та фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, зараження венеричною хворобою, зґвалтування тощо).

2) Вплив на предмет відносин, що може супроводжуватися пошкодженням предмета відносин (наприклад, умисне знищення або пошкодження майна), а може і не супроводжуватися таким (крадіжка, грабіж, вимагання тощо).

3) Розрив соціального зв’язку, тобто змісту соціального зв’язку можливий як із зовні – коли шкода завдається особою, яка не є суб’єктом суспільних відносин що порушуються (вбивство, викрадання, порушення авторського права і т.д.), так і зсередини. В останньому випадку посягання на об’єкт здійснюється самим учасником захищених законом суспільних відносин, який не виконує або виконує не належним чином свої обов’язки. Такий розрив соціального зв’язку є характерним для злочинів із спеціальним суб’єктом (порушення правил екологічної безпеки, перевищення влади або службових повноважень, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності тощо).

Всі елементи суспільних відносин перебувають у нерозривному зв’язку між собою. Злочин, посягаючи хоча б на один з елементів суспільних відносин, руйнує їх у цілому, чим і завдає шкоди об’єкту кримінально-правової охорони.

Отже, об’єкт злочину – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, яким внаслідок вчинення злочину спричиняється або може бути спричиненою шкода.