Кримінальне право України. Загальна частина

§ 2. Елементи та ознаки складів злочинів

Загальновизнаний поділ складу злочину на елементи (об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину, суб’єкт злочину, суб’єктивна сторона злочину) має істотне значення – це план аналізу діяння, як акту людської поведінки, який дає можливість визначити його суспільну небезпечність і встановити його кримінальну протиправність. Застосування сучасної конструкції складу злочину дає можливість: по-перше – одноманітно досліджувати діяння; по-друге – з’ясовувати усі їх істотні ознаки і не витрачати зусилля на другорядні; по-третє – уникнути повторів та пробілів при аналізі.

Ці вимоги працюють і у зворотному напрямі – компоненти складу злочину мають не повторюватись і повністю „перекривати” характер суспільної небезпечності певного виду діянь, при цьому вони мають бути доступні для з’ясування та перевірки. Сукупність компонентів складу злочину має бути необхідною і достатньою для визначення підстави кримінальної відповідальності.

Власне акт людської поведінки в межах складу злочину характеризується декількома ознаками – суспільно небезпечне діяння (прояв події у зовнішньому світі), вина, мотив та мета злочину (прояви події у психіці діяча). Ці ознаки входять і в поняття злочину – суспільно небезпечне діяння та вина прямо, мотив і мета злочину, приховано, як ті явища, що обов’язково притаманні будь якому акту людської поведінки.

Характеристика діяча – „суб’єкту злочину” також входить і в поняття злочину і в зміст кожного складу злочину. Що цікаво, визначення спеціального суб’єкту у складах злочинах відбувається, як правило, вказівкою на його соціальну роль, шляхом визначення його як учасника суспільних відносин певного виду (службова особа, опікун, особа, який майно ввірено, військовослужбовець тощо).

Цілком слушним є розуміння об’єкту злочину, явища яке протистоїть суб’єкту, як суспільних відносин. Людина, яка визнається суб’єктом злочину є учасником системи відносин, що утворюють українське суспільство і змінюючи свою поведінку, він переходить з корисної для суспільства позиції в шкідливу, чим спотворює суспільні відносини. Встановлюючи, які суспільні відносини зазнали шкоди, і порівнюючи їх з іншими, можна встановити наскільки суспільно небезпечним було вчинене діяння.

Продовжуючи порівняння діянь, яки завдають шкоди одному і тому ж об’єкту, можливо виокремити ще одну зовнішню ознаку – суспільно небезпечні наслідки, та ознаку „причинний зв’язок”, яка характеризує відношення породження між ними та діянням.

Не менш важливим для характеристики суспільної небезпечності діяння є визначення у який спосіб воно вчинене, чим вчинено – тобто знаряддя (засоби) злочину, а також його час і місце. Врахуванню підлягає і поведінка яка передувала чи супроводжувала вчинення діяння – обставини вчинення злочину. В багатьох випадках злочинність поведінки встановлюються шляхом вказівки на ті явища на які вчиняється вплив і які входять у структуру суспільних відносин – це предмет злочину.

Всі названі ознаки є компонентами кожного складу злочину, але деякі з них встановлюються позитивно, а деякі негативно. До позитивно встановлених належать ті компоненти складів злочинів які прямо визначені текстом КК (текстом та назвою відповідної статті Особливої частини КК, назвою розділу Особливої частини, положеннями Загальної частини КК) або безпосередньо витікають з нього. Ці ознаки називаються обов’язковими ознаками конкретного складу злочину.

Отже, кожен склад злочинів є системою з таких елементів (обов’язкових ознак компонентів):

1. Об’єкт злочину – ця ознака дозволяє з’ясувати суспільно-політичне значення виду злочинів.

2. Об’єктивна сторона злочину може включати наступні ознаки:

– Суспільно небезпечне діяння – визначення акту (актів) вільної усвідомленої суспільно небезпечної людської поведінки.

– Суспільно небезпечні наслідки – опис форм заподіяної шкоди. Суспільно небезпечні наслідки породжуються чи обумовлюються визначеним діянням, відповідне співвідношення між ними називається причинним зв’язком.

– Місце вчинення злочину – ця ознака може бути обов’язковою чи факультативною. Ознака є обов’язковою у тих випадках коли прямо вказана в диспозиції статті Особливої частини.

– Час вчинення злочину – проміжок часу між початком та завершенням здійснення рухів тіла, що віднесені до суспільно небезпечного діяння, яка прямо або опосередковано встановлена за допомогою статті Особливої частини КК.

– Спосіб вчинення злочину – позначення конкретної форми реалізації злочинного умислу, прямо або опосередковано встановлене за допомогою статті Особливої частини КК. Найбільш поширенні способи – насильство, погроза насильством, інші погрози, обман, зловживання службовим становищем, довірою.

– Обставини (умови) вчинення злочину – вказівка на співвідношення з поведінкою інших осіб, власною попередньою поведінкою або юридичними актами (незаконно, завідомо, без дозволу, публічно, з порушенням правил, при перевищенні меж необхідної оборони) прямо або опосередковано встановлена за допомогою статті Особливої частини КК.

– Знаряддя (засоби) вчинення злочину – опис у Законі матеріальних явищ об’єктивної дійсності які використовуються при вчиненні злочину і які не відносяться до структури об’єкту злочину. Оскільки слова „знаряддя” та „засоби” є синонімами, то і вкладати в них відмінний сенс є недоцільним. Як правило факультативна ознака.

3. Суб’єкт злочину – обов’язкова ознака складу злочину (елемент). Значення її полягає у встановлення обмежень щодо кола осіб, які можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення діянь, які відповідають ознакам конкретного складу злочину.

4. Суб’єктивна сторона злочину може включати наступні ознаки:

– Вина – це обов’язкова ознака, зміст якої визначений у ст. 23 КК.

– Мотив злочину – ознака може бути і факультативною і обов’язковою – це законодавче визначення психічного спонукання (внутрішньої причини) вчинення суспільно небезпечного діяння.

– Мета злочину – ця ознака може бути факультативною та обов’язковою – уявлення про результат, для забезпечення якого вчиняється суспільно небезпечне діяння.

Таким чином, кожен склад злочину є набором з певної кількості вказаних ознак-компонентів, які можуть набувати різних значень і призначені охарактеризувати суспільну небезпечність певного виду діянь для прийняття рішень щодо застосування кримінальної відповідальності, та її диференціації.

Таким чином, ознаки злочину – об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину, суб’єкт злочину, суб’єктивна сторона злочину, називаються елементами складу злочину, зважаючи на їх системне значення – кожен з них є обов’язковим для встановлення цілого – складу злочину. Відсутність хоча б одного з елементів означає відсутність складу злочину в цілому.

Предмет злочину є факультативною ознакою складу злочину, яка дозволяє точніше встановити які суспільні відносини є об’єктом злочинів певного виду. Оскільки не усі суспільні відносини мають предметом явища матеріального світу, остільки і не усі склади злочинів включають у якості обов’язкової ознаку „предмет злочину”. В останні роки стала помітною тенденція визнавати предметом злочину не лише речі матеріального світу, але й енергію та інформацію.