Кримінальне право України. Загальна частина

§ 3. Відмінність злочину від інших правопорушень

На злочини припадає значно менша доля антисуспільних діянь ніж на інші правопорушення. Наприклад, адміністративні та дисциплінарні правопорушення скоюються мільйонами протягом року.

На практиці досить часто виникає питання про відмежування злочинів, особливо невеликої тяжкості, від незлочинних правопорушень. Відповідальність за останні регламентується в адміністративному, цивільному, сімейному, трудовому, фінансовому та ін. праві.

Відмежування злочинів і незлочинних правопорушень слід провадити за об’єктом посягання, суспільною небезпечністю, виду протиправності.

Загальний перелік об’єктів кримінально-правової охорони міститься у ч. 1 ст. 1 КК. Зокрема, це права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства. Однак частина зазначених об’єктів, на які посягає злочин, в інших галузях права не зустрічається через їх особливу соціальну значущість. Будь-які посягання на такі цінності переслідується лише у кримінально-правовому порядку (наприклад, об’єкти злочинів проти основ конституційного устрою України або проти миру та безпеки людства).

Стаття 9 Кодексу про адміністративні правопорушення визначає об’єктами адміністративної правоохорони громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління. Ст. 1 Цивільного кодексу визначає об’єктом свого регулювання особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Сімейні правопорушення наносять шкоду шлюбно-сімейним відносинам. Трудовим законодавством підлягають охороні трудові права та інтереси працівників. Дисциплінарні проступки наносять шкоду державній та службовій дисципліні.

Злочини відрізняються від інших правопорушень суспільною небезпечністю. Наприклад, здоров’я, честь, гідність людини охороняється і кримінальним, і адміністративним та цивільним галузями права. В цьому випадку закономірним є питання, яке посягання на зазначені цінності і у яких випадках створює кримінальне, цивільне або адміністративне правопорушення. Як вже було зазначене, суспільна небезпечність є невід’ємною, основною ознакою злочину. Саме вона виступає основним критерієм криміналізації того чи іншого діяння. Інші правопорушення також мають певну ступінь суспільно небезпечності, однак ступінь їх небезпечності значно нижчий ніж у злочині. Саме тяжкість шкоди, її розмір є тим критерієм який відмежовує злочинне від незлочинного. Так, управління транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння є адміністративним деліктом, однак якщо зазначене діяння призвело до дорожньо-транспортної пригоди і смерті пішохода, визнається злочином. У злочинному посяганні шкода суспільним інтересам настільки значна, що дозволяє законодавцю прийняти рішення про криміналізацію такого суспільно небезпечного діяння. Саме ступінь суспільної небезпечності дозволяє відмежувати злочинне діяння від інших правопорушень.

Третій критерій відмежування – вид протиправності та пов’язаний з ним вид санкцій. Злочини завжди забороняються кримінальним законом під загрозою застосування кримінального покарання. Після відбуття покарання особа має судимість. Адміністративні, цивільні, дисциплінарні правопорушення регулюються адміністративним, цивільним, трудовим та іншим законодавством. Ними ж передбачена відповідальність за скоєне, однак такі покарання значно менш суворі, і навіть якщо мова йде про однакові види впливу, зокрема штраф, то у кримінальному законі його розмір значно більший.

Слід зазначити, що зі змінами у суспільному житті змінюється й погляд на злочинне та незлочинне. Так, окремі діяння з категорії незлочинних переходять у категорію злочинів і навпаки. Так, у КК УРСР 1960 р. образа та наклеп визнавалися злочинними, у КК України 2001 р. зазначені діяння декриміналізовані. Це ще раз підтверджує, різницю між злочинним та іншим правопорушенням лише у ступені суспільної небезпеки та її мінливості в залежності від часових, економічних, політичних змін у суспільстві.

Певне співвідношення є між злочином і аморальною поведінкою. Будь-який злочин є аморальною поведінкою, однак не будь-яка аморальна поведінка є злочином. Злочин та аморальна поведінка різняться за об’єктом порушення, суспільною небезпечністю, протиправністю. Об’єкти аморальної поведінки набагато ширші ніж об’єкти злочинів. Є такі форми міжособистісних стосунків, які регулюються виключно моральністю, наприклад дружба.

Злочин завжди діяння. Аморальним же може бути не тільки поведінка, але й помисли, висловлювання. Аморальні проступки завжди менш антисоціальні ніж злочини. В більшості випадків вони мають місце у міжособистісних стосунках, в яких держава приймає найменшу участь. Суспільна небезпечність аморальних проступків порівняно зі злочином незначна.

Чітке відмежування між злочином та аморальними поступками проходить за ознакою протиправності. Якщо злочини передбачені кримінальним законом, то аморальна поведінка взагалі не регламентується правовими нормами. Однак саме неприйнятність тої чи іншої поведінки суспільством є в подальшому підставою її заборони у правових нормах (цивільних, адміністративних, кримінальних).