Важливе значення для з’ясування сутності злочину мають положення, передбачені ч. 2 ст. 11 КК України, де вказується, що “не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі”. Дане положення розвиває та закріплює соціальну ознаку злочину.

Малозначність діяння означає, що вчинена дія (бездіяльність) не заподіяла істотної шкоди та не створила загрози спричинення такої шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі.

Таким чином, для застосування ч. 2 ст. 11 КК необхідна наявність трьох умов: 1) діяння формально підпадає під ознаки злочину, передбаченого кримінальним законом; 2) в ньому відсутня така властивість злочину, як суспільна небезпечність; 3) під час вчинення такого діяння винний бажав вчинити саме малозначну дію, а не будь-яку іншу.

Малозначним може бути лише умисне діяння, до того ж, як правило, скоєне з прямим умислом, коли особа бажає заподіяти саме незначну шкоду (наприклад, викрадення речей, які не мають вартості або вартість яких незначна).

Наявність лише формальних ознак злочину означає, що посягання ззовні схоже з певним злочином, передбаченим Особливою частиною КК. Тобто в малозначному діянні обов’язково присутня така ознака злочину як протиправність.

Відсутність суспільної небезпечності означає, що вчинене особою діяння не тільки не заподіяло істотної шкоди, але й за об’єктивними обставинами не могло заподіяти такої шкоди. Це не означає, що таке діяння не спричиняє шкоди. В більшості випадків малозначні діяння не тільки залишаються правопорушеннями, а й тягнуть за собою адміністративну, цивільну, дисциплінарну відповідальність. В той же час, шкода яка заподіюється не досягає того ступеня суспільної небезпеки, яка дала підстави криміналізувати зазначені посягання законодавцем та притягати до кримінальної відповідальності особу, яка їх вчинила. Так, крадіжка учнем зошиту у свого товариша або отримання хабара у малозначному розмірі виключає кримінальну відповідальність, однак вимагає притягнення осіб до дисциплінарної, адміністративної, цивільної відповідальності. Враховуючи, що межі істотної шкоди є досить принциповим і важливим питанням, законодавець намагається встановити чіткі критерії його визначення, там де це можливо зробити. Так, ст. 51 Кодексу про адміністративні правопорушення встановлює чіткі критерії дрібної крадіжки, при зловживанні владою розмір істотної шкоди. Однак в окремих випадках, питання щодо визначення істотної шкоди залишається правом та обов’язком правоохоронних органів та суду при розгляді конкретних справ.

Спрямованість умислу винного на заподіяння малозначної шкоди безпосередньо не визначена у законі в якості самостійної ознаки. Однак, слід зазначити, що саме встановлення спрямованості дій особи дозволяє відмежувати злочинне від незлочинного, встановити чи могло діяння заподіяти істотну шкоду чи ні. Так, особа яка придбала несправну зброю при будь-яких обставинах не заподіяла б і не могла створити загрозу заподіяння смерті потерпілому за допомогою такої зброї. Ти не менш, визнавати таке діяння малозначним неможливо із врахуванням того, що особа, яка його скоїла бажала заподіяти істотну шкоду, однак не змогла цього зробити за певних об’єктивних обставин. Такі дії цілком виправдано визнаються злочинними і кваліфікуються як готування або замах на вбивство.

Наявність у КК поняття малозначного діяння дозволяє суду враховувати єдність формальної та матеріальної ознаки злочину, запобігаючи притягненню до кримінальної відповідальності осіб лише за формальними (зовнішніми) ознаками без аналізу суспільної небезпеки скоєного.