Кримінальне право України. Загальна частина

§ 1. Поняття кримінальної відповідальності

Чинний КК України не розкриває поняття кримінальної відповідальності, хоча у статтях та назвах статей тільки Загальної частини КК України воно вживається понад сто разів. Розробка цього поняття належить до сфери науки кримінального права.

Проте, визнання науковцями того, що кримінальна відповідальність − це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин, не зупинило дискусій з приводу суті та змісту цього поняття. Більше того, незважаючи на належну увагу до цієї проблеми, процес формування вчення про кримінальну відповідальність залишається складним і суперечливим.

Термін “кримінальна відповідальність” у статтях чинного КК України вживається принаймні в двох значеннях: 1) як синонім санкції − потенційна, можлива в майбутньому кримінальна відповідальність, 2) реальна кримінальна відповідальність.

Нижче ми вестимемо мову про реальну негативну кримінальну відповідальність (далі – кримінальна відповідальність), оскільки саме в такому розумінні це поняття найчастіше вживається у статтях чинного КК України.

Висловлені в юридичній літературі погляди до сутності кримінальної відповідальності можна об’єднати в наступні умовні підходи: „кримінальна відповідальність – покарання”; „кримінальна відповідальність – застосування кримінально-правової санкції”; „кримінальна відповідальність – осуд”; „кримінальна відповідальність – обов’язок”; „кримінальна відповідальність – перетерпіння особою заходів примусу”; „кримінальна відповідальність – правовідносини (сукупність правовідносин)”.

Оскільки жодна з вищеназваних концепцій так однозначно і не сприйнята ні наукою, ні практикою, наведемо положення які стосуються змісту інституту кримінальної відповідальності, які сприймаються більшістю вчених та практиків.

Встановлюючи зміст кримінальної відповідальності слід виходити з аксіоматичного твердження, що вона є різновидом юридичної відповідальності, а відтак їй притаманні, нехай з певним уточненням, і всі ознаки юридичної відповідальності. До таких ознак, як правило, відносять: 1)за своєю сутністю юридична відповідальність є негативною реакцією держави на вчинене правопорушення; 2) застосування юридичної відповідальності забезпечується державним примусом; 3) вона застосовується, як правило, лише до суб’єктів, які винні у вчиненні конкретного правопорушення; 4) вона тягне застосування до правопорушника певних санкцій майнового, особистого чи організаційного характеру.

При встановленні змісту кримінальної відповідальності слід враховувати і те, що її підстави, форми та порядок реалізації встановлюються виключно кримінальним законом. Такий висновок можна зробити зокрема на основі положень ст. 3 КК України.

Окрім цього, як вже зазначалось вище, кримінальна відповідальність є лише однією з форм реалізації охоронних кримінально-правових відносин, які виникають між державою і особою у зв’язку з вчиненням останньою злочину. Відтак, оскільки обов’язковим елементом будь-яких правовідносин, в тому числі і кримінально-правових, є їх зміст (соціальний зв’язок, взаємні права і обов’язки), то в кримінальній відповідальності вони реалізуються як з боку держави, так і з боку особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить склад злочину. При цьому держава, в особі компетентних органів, реалізує своє право, яке одночасно є і обов’язком, відреагувати на діяння особи шляхом застосування кримінально-правових засобів впливу. Особа зобов’язана перетерпіти дану реакцію та має право на дотримання при цьому щодо неї вимог закону. Тому неповним є односторонній розгляд кримінальної відповідальності лише з позиції реалізації прав і обов’язків або тільки держави, або тільки винної особи, що має місце у вищенаведених концепціях. Тому те, що кримінальна відповідальність має об’єктивно-суб’єктивний характер, що полягає у застосуванні конкретних кримінально-правових засобів з боку держави, та їх сприйняття особою, до якої, за наявності підстав, вони застосовуються слід вважати істотною її ознакою. Відтак, в понятті кримінальної відповідальності повинна відображатися ця реалізація юридичного зв’язку держави і особи, що виник з вчиненням останньою злочину, тобто її об’єктивно-суб’єктивний характер.

Вищевказані ознаки є, на нашу думку, істотними, необхідними і достатніми для визначення поняття кримінальної відповідальності. Проте, більш повне уявлення про інститут кримінальної відповідальності можна отримати встановивши її структуру.

Важливе значення для цього має з’ясування моменту виникнення і припинення кримінальної відповідальності. Однак і тут існує розмаїття думок. Одні дослідники вважають, що кримінальна відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, коли на їхню думку, власне і виникають кримінальні правовідносини, інші – з моменту притягнення особи як обвинуваченого, треті – з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду тощо.

Дане питання дійсно є дискусійним, але виходячи з того, що ми з’ясовуємо поняття кримінальної відповідальності не тільки в теоретичному аспекті, а, насамперед, на основі аналізу чинних правових норм, то вирішення цього питання може викликати дискусії лише в науці. Мова йде про те, що Конституційний Суд України своїм рішенням у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) закріпив, що настання кримінальної відповідальності має місце з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а пред’явлення обвинувачення слід розглядати як притягнення до кримінальної відповідальності.

Хоча Конституційний Суд України не запропонував свого бачення поняття кримінальної відповідальності та форм, в яких вона може реалізуватися, проте розмежування понять притягнення до кримінальної відповідальності та її настання має важливе значення. Зокрема, визнання моментом настання кримінальної відповідальності моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду є підставою для висновку про те, що оскільки обвинувальний вирок суду за своїм характером є актом засудження, негативної оцінки діяння та особи, яка його вчинила, то обов’язковим структурним елементом кримінальної відповідальності є осуд судом від імені держави, вчиненого діяння та особи, яка його вчинила.

Факультативними структурними елементами кримінальної відповідальності слід визнавати також виконання (відбування) призначеного в обвинувальному вироку покарання та судимість. Якщо питання про визнання виконання (відбування) покарання структурним елементом кримінальної відповідальності визнається більшістю вчених, то щодо судимості дане твердження потребує додаткової аргументації.

Підставою для твердження, що судимість слід вважати елементом структури кримінальної відповідальності, є, зокрема, положення, викладене в ч. 1 ст. 5 КК, в якому зазначено, що “Закон про кримінальну відповідальність, який … пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які … відбули покарання, але мають судимість”. Підтверджується це і в п. 11 Розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень, в якому закріплено, що “правила, встановлені Кримінальним кодексом України 1960р. стосовно ... погашення і зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом´якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб”.

Підставою для висновку, що судимість саме факультативний структурний елемент кримінальної відповідальності, є аналіз положень ст. 88 КК України, в якій зазначено, що “особа вважається судимою з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості (ч.1 ст.88 КК України)”, однак, у випадку “...звільнення від покарання... визнаються такими, що не мають судимості” (ч.3 ст.88 КК України). Тобто, у випадку осуду судом від імені держави, вчиненого діяння та особи, яка його вчинила, поєднаного з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання, кримінальна відповідальність має місце, а судимість не виникає.

В окремих випадках кримінальна відповідальність може, окрім вищеназваних, містити й інші елементи. Наприклад, у випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладанням на винного окремих обов’язків, визначених ст. 76 КК України, окрім осуду судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила та призначення покарання, кримінальна відповідальність полягає в наявності протягом іспитового строку загрози виконання (відбування) покарання та перетерпінні засудженою особою позбавлень і обмежень, конкретизованих вироком суду, які не є покаранням.

Отже, загрозу виконання (відбування) покарання та перетерпіння позбавлень і обмежень конкретизованих вироком суду, які не є покаранням, слід також визнавати факультативними структурними елементами кримінальної відповідальності.

Таким чином, найбільш типову структуру кримінальної відповідальності можна виразити формулою “кримінальна відповідальність = осуд судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила + призначення покарання + виконання (відбування) покарання + судимість”. При реалізації кримінальної відповідальності в інших формах її структура буде дещо іншою, проте, в будь-якому випадку вона включатиме лише вищеназвані елементи, всі чи окремі з них.

Викладене дає підстави для твердження, що структурно кримінальна відповідальність за чинним КК України включає один обов’язковий елемент: осуд судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила; і п’ять факультативних – призначення покарання, загрозу виконання (відбування) покарання; виконання (відбування) покарання; позбавлення і обмеження, конкретизовані вироком суду, які не є покаранням; судимість.

Запропонований перелік елементів кримінальної відповідальності є вичерпним, хоча і може бути деталізованим.

Отже, кримінальна відповідальність − це регламентована кримінальним законом одна з форм реалізації охоронних кримінально-правових відносин, яка полягає, з однієї сторони – в осуді судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила, як правило поєднаному з призначенням їй покарання, а в певних випадках також у виконанні призначеного покарання і (чи) забезпеченні інших встановлених вироком суду позбавлень і обмежень, які не є покаранням, та судимості, а з іншої – у вимушеному їх перетерпінні засудженим.

Більш загально поняття кримінальної відповідальності можна визначити, як одну з форм реалізації охоронних кримінально-правових відносин, яка полягає в застосуванні від імені держави до особи винної у вчиненні злочину передбачених кримінальним законом обмежень та у вимушеному їх перетерпінні засудженим.