Кримінальне право України. Загальна частина

§ 5. Дія закону про кримінальну відповідальність у часі

Крім просторових принципів чинності закону про кримінальну відповідальність України є ще й принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у часі. Цей принцип визначає, який закон про кримінальну відповідальність має застосовуватись до конкретної ситуації з точки зору її часових характеристик.

Згідно зі ст. 4 КК України злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої закону про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Закон, що усуває караність діяння або пом’якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання.

Загальний порядок набрання чинності законом визначено у ст. 94 Конституції України. Відповідно до цієї статті, закон підписує Голова ВР та одразу направляє його Президентові України. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує та офіційно оприлюднює його. У цей же термін Президент України може скористатися правом вето й повернути закон з умотивованими та сформульованими пропозиціями до ВР України для повторного розгляду. Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий ВР України не менш, ніж двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати й офіційно оприлюднити протягом 10 днів.

Офіційним оприлюдненням закону є опублікування його в газетах “Голос України” й “Урядовий кур’єр”, “Президентський вісник”, а також у журналах “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”. Днем оприлюднення закону є дата першого опублікування його в будь-якому з названих видань.

Закон набирає чинності через 10 днів після дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено законом, але не раніше від дня його опублікування (ч. 1 ст. 4). Зміст цього положення й аналіз опублікованих законів свідчать про те, що новий закон може набрати чинності, по-перше, після 10 днів від дня його офіційного оприлюднення (опублікування); по-друге, від дня оприлюднення закону чи від строку, зазначеного у ньому. Наприклад, Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квітня 2001 р., а набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Закони, в яких вказано день набрання ними чинності, застосовуються щодо діянь, вчинених у цей день.

Чинним визнається закон, що набув законної сили до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк – до закінчення такого строку.

Усунення або встановлення караності діяння, а також пом’якшення або посилення покарання здійснюються шляхом законодавчого виключення чи введення нового складу злочину, шляхом зміни диспозиції або санкції, а також шляхом введення або виключення обставин, що зменшують або збільшують ступінь суспільної небезпеки певного злочину.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України, закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Детальніше це питання окреслено в рішенні КС України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень ст. 58 Конституції України, статтей 6, 81 КК України (справа про зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі) від 19 квітня 2000 р.

Закріплений у Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 7). Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їхні приписи поширюються на правовідносини, що виникли до набрання чинності закону, за умови, якщо вони скасовують або пом’якшують відповідальність особи.

Якщо закон виключає караність діяння, він має зворотну силу – діяння, вчинене особою до набрання сили цим законом, більше не вважається злочинним. Кримінальна справа щодо неї не може бути порушена, а наявна підлягає закриттю за відсутністю складу злочину. Якщо особа вже засуджена і відбуває покарання за певне діяння, то на підставі ч. 2 ст. 74 КК вона підлягає звільненню від покарання у порядку передбаченому КПК. Така особа, а також особа, яка повністю відбула покарання за це діяння, на підставі ст. 89 КК визнаються такими, що не мають судимості.

Зворотну силу має і закон, який пом’якшує покарання. Пом’якшення покарання визначається шляхом порівняння санкцій попереднього та нового закону, який набув чинності, як щодо основних, так і щодо додаткових покарань, а також і поєднання цих покарань. Якщо новий закон пом’якшує покарання, то застосовується саме він щодо діянь, вчинених до набрання ним чинності. Особам, засудженим за даний злочин на підставі раніше чинного закону, міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого новим законом, на підставі ч. 3 ст. 74 КК у порядку передбаченому КПК.

При цьому ч. 3 ст. 74 передбачає два варіанти співвідношення покарання, яке було призначене засудженому за „старим” законом, із санкцією нововиданого закону:

а) покарання за „старим” законом і максимальна межа санкції нововиданого закону є покараннями одного і того самого виду – при цьому максимальна межа санкції нововиданого закону менша від покарання, призначеного за „старим” законом;

б) покарання за „старим” законом і максимальна межа санкції нововиданого закону є покараннями різних видів – при цьому максимальна межа нововиданого закону передбачає більш м’який вид покарання.

За обома варіантами призначене засудженому за „старим” законом покарання зменшується до максимальної межі санкції нововиданого закону.

Таким чином, пом’якшення кримінальної відповідальності здійснюється шляхом зміни у бік пом’якшення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином.

При пом’якшенні санкції норми Особливої частини КК новий закон може:

а) встановлювати інший, менш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань);

б) скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних основних покарань;

в) робити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою);

г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою);

д) не передбачати додаткове покарання;

е) встановлювати інший, менш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтернативних додаткових покарань);

є) скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних додаткових покарань;

ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою);

з) робити мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою);

й) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) факультативним, а не обов’язковим;

і) передбачати меншу кількість додаткових обов´язкових покарань;

к) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане лише до окремих, а не до будь-якого із основних покарань, тощо.

Пом’якшення кримінальної відповідальності особи за вчинене іншим чином (без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК) відбувається шляхом: зменшення (зниження) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі Х Загальної частини КК; встановлення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або зменшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення; зміни чи виключення обставин, що обтяжують покарання; зменшення строків погашення судимості тощо.

Закон, який має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та:

а) не були притягнуті до кримінальної відповідальності (у цьому випадку кримінальна справа не може бути порушена у зв’язку з від, сутністю події злочину);

б) котрим пред’явлене обвинувачення у вчиненні злочину (кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю події злочину);

в) засуджені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання (відповідно до ст. 405-1 КПК звільнення від покарання і пом’якшення покарання у цьому випадку провадяться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання);

г) відбули покарання, але мають непогашену чи не зняту судимість.

Питання про застосування „старого” чи „нового” закону про кримінальну відповідальність у випадках вчинення дій організатором, підбурювачем чи пособником злочину, тобто діянь, норми про відповідальність за які не мають власних санкцій, вирішується так само, як і у разі вчинення закінченого злочину його виконавцем, з урахуванням положень ст. ст. 29-31.

Згідно з ч. 2 ст. 5 закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної дії в часі не має.

Встановлення злочинності діяння (його криміналізація) може бути досягнуте шляхом:

а) доповнення Особливої частини КК новими нормами чи окремими положеннями;

б) зміни норм Особливої частини КК;

в) внесення відповідних змін до норм Загальної частини КК;

г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки.

Посилення кримінальної відповідальності може відбуватися шляхом зміни у бік посилення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином. При посиленні санкції норми Особливої частини КК „новий” закон може:

а) встановлювати інший, більш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань);

б) скасовувати найменш тяжке серед альтернативних основних покарань;

в) робити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою);

г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою);

д) передбачати додаткове покарання;

е) встановлювати інший, більш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтернативних додаткових покарань);

є) скасовувати найменш тяжке серед альтернативних додаткових покарань;

ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою);

з) робити .мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою);

й) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) обов’язковим, а не факультативним;

і) передбачати більшу кількість додаткових обов’язкових покарань;

к) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане до будь-якого із основних покарань, а не лише до окремих із них тощо.

Посилення кримінальної відповідальності іншим чином (без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК) може відбутися шляхом: збільшення (підвищення) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі Х Загальної частини КК; виключення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, або збільшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення; збільшення строків погашення судимості тощо.

Ч. 3 ст. 5 передбачає, що закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково її посилює або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Наприклад, коли зміни в диспозиції статті спрямовані на посилення відповідальності, а в санкції – на її пом’якшення, зворотну дію мають лише зміни в санкції норми. Коли у „новому” законі передбачена спеціальна стаття, що передбачає відповідальність за діяння, яке за старим законом кваліфікувалось за більш загальною статтею, а санкція, встановлена у цій новій, спеціальній статті, є більш суворою, то діяння має кваліфікуватися за старим законом. Коли максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є нижчою (меншою), а мінімальна – вищою (більшою), то покарання має призначатися не вище мінімальної межі за старим законом і не вище максимальної межі за новим законом, а коли, навпаки, максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є вищою (більшою), а мінімальна – нижчою (меншою), то покарання має призначатися не вище максимальної межі за старим законом і не вище мінімальної межі за новим законом.

Якщо з часу вчинення злочину і до часу засудження особи закон про кримінальну відповідальність змінювався більше ніж один раз, то застосовуватися має найбільш сприятливий для винного закон із усіх, що були чинними у цей період.

При визначенні зворотної дії закону про кримінальну відповідальність стосовно триваючих і продовжуваних злочинів слід виходити із часу вчинення цих злочинів Якщо ж триваючий чи продовжуваний злочин почався під час дії старого закону і вчинювався під час дії нового закону, який пом’якшує кримінальну відповідальність за відповідне діяння, може бути застосований новий закон.

Література:

  1. Блум М.И. Действие советского уголовного закона в пространстве. Учебное пособие / Отв. ред.: Лиеде А.А. − Рига: Изд-во Латв. ун-та, 1974.
  2. Бойцов А.И., Волженкин Б.В. Уголовный закон: действие во времени и пространстве. Учебное пособие. − С.-Пб., 1993.
  3. Журавлева Е.М. Действие уголовного закона во времени и пространстве. Лекция. − М.: Изд-во Акад. МВД России, 1997.
  4. Щепельков В.Ф. Уголовный закон: понятие, структура, пределы действия и толкование. Учебное пособие. − С.-Пб., 2002.
  5. Мельников М.Г. Действие уголовного закона в пространстве. Учебное пособие / Под общ. ред.: Елеонский В.А. − Рязань: Изд-во Акад. права и управления Минюста России, 2003.
  6. Колчевский И.Б. Действие уголовного закона по кругу лиц. Монография. − М.: ВНИИ МВД России, 2003.
  7. Улицкий С.Я. Размышления о действии уголовного закона. Учебное пособие / Науч. ред.: Щербина Е.М. − Владивосток: ВФ РТА, 2003.
  8. Хаснутдинов Р.Р. Территориальное и экстерриториальное действие уголовного закона: Монография. − Самара: Изд-во Самар. юрид ин-та ФСИН России, 2009.

Контрольні питання:

  1. Визначення закону про кримінальну відповідальність.
  2. Відмінність між кримінальним законом, кримінальним кодексом та законом про кримінальну відповідальність.
  3. Джерела законодавства України про кримінальну відповідальність.
  4. Структура Кримінального кодексу України.
  5. Види диспозицій та санкцій.
  6. Дія закону про кримінальну відповідальність у часі.
  7. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі.
  8. Принципи дії закону про кримінальну відповідальність у просторі.
  9. Територіальний принцип дії закону про кримінальну відповідальність.
  10. Принцип громадянства.
  11. Універсальний принцип дії закону про кримінальну відповідальність.
  12. Реальний принцип дії закону про кримінальну відповідальність.
  13. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність.
  14. Судове тлумачення закону про кримінальну відповідальність.
  15. Офіційне тлумачення закону про кримінальну відповідальність.
  16. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність за обсягом.