Кримінальне право України. Загальна частина

§ 2. Структура Кримінального кодексу України

Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і Кримінальний кодекс України 2001 р.

Кожна частина Кримінального кодексу поділяється на розділи: у Загальній частині їх 15, в Особливій – 20. Кожен розділ має назву та об’єднує певну сукупність статей, які теж мають назви.

У свою чергу, майже кожна стаття складається з частин, якими є кожен окремий абзац статті. Деякі статті чи їх частини складаються з пунктів, які мають цифрові позначки. При посиланні на закон вказуються й індекси цих пунктів. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів буде кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, призначення покарання за злочин, вчинений за обтяжуючих обставин – у стані сп’яніння, буде мотивуватися з посиланням на п. 13 ст. 67, а якщо злочин було вчинено за наявності пом´якшуючих обставин, наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, то таке мотивування буде з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 66.

Деякі статті Кримінального кодексу мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, які роз’яснюють певні терміни закону і теж можуть мати частини (абзаци). Наприклад, у ст. 185 є примітка, яка в ч. 1 вказує критерії визнання вчиненого викрадення чужого майна повторним, а в ч. 2 та ч. З визначає поняття викрадення у великих та особливо великих розмірах.

Водночас пояснення термінів, що вживаються в законі про кримінальну відповідальність, дається і в окремих частинах (абзацах) певної статті Особливої частини КК. Наприклад, у ст. 401 дається визначення таких понять, як військовий злочин, суб’єкт військового злочину.

Положення Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України перебувають у тісному взаємозв’язку. Зокрема, їх єдність зумовлюють наступні фактори:

1) норми Загальної та Особливої частин кримінального права виражені в одному й тому ж законі – КК України;

2) Загальна й Особлива частини мають єдине завдання – протидія злочинності; у них відображена воля одного й того ж законодавця – вищого органу законодавчої влади України;

3) Загальна й Особлива частини виражають єдину кримінально-правову політику держави в боротьбі зі злочинністю, яка полягає в:

– посиленні відповідальності за тяжкі та особливо тяжкі злочини, застосуванні суворих заходів впливу до ociб, які вперто не бажають стати на шлях виправлення;

– пом’якшенні чи повному усуненні відповідальності за діяння, що не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі за необережні злочини, до ociб, які вперше та випадково порушили кримінально-правові норми;

4) в основу як Загальної, так i Особливої частин покладені одні й ті ж принципи (особистої відповідальності, індивідуалізації відповідальності та покарання, та ін.);

5) норми і Загальної, і Особливої частин застосовуються лише взаємопов’язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усвідомлена та застосована, якщо не конкретизувати її зміст щодо певних видів злочинів положеннями Особливої частини. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримінального права;

6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені i в Загальній, i в Особливій частинах;

7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт).

Разом з тим, між Загальною та Особливою частинами Кримінального кодексу України можна виявити й певні відмінності:

1) у змісті норм: регламентовані положення Загальної частини спільні (загальні) для всіх або більшості злочинів; в Особливій частині – специфічні (особливі) для деяких видів злочинів;

2) у структурі норм: норми Загальної частини, зазвичай, складаються з гіпотези та диспозиції, норми Особливої частини – із диспозиції та санкції (крім норм-дефініцій (“роз’яснювальних”) і норм про умови звільнення від кримінальної відповідальності за деякі злочини (“заохочувальних”);

3) в умовах подолання прогалин: при застосуванні норм Загальної частини допускається аналогія, в Особливій же частині кримінального права вона повністю виключається.

Кримінальний кодекс містить ще два структурних елементи – Прикінцеві та перехідні положення і Додаток – перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Кримінально-правова норма, як і будь-яка інша правова норма, має трьохланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, а контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми ж Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції в кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, а інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для з’ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовані за принципом логічної норми.

Для опису ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій: просту, описову, відсильну та бланкетну.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту. Наприклад, вбивство, вчинене через необережність – ст. 119.

Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 дається вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину – державна зрада; в диспозиції ч. 1 ст. 185 дається визначення поняття складу злочину – крадіжки чужого майна.

Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. Тобто, для з’ясування змісту злочину така диспозиція відсилає до іншої кримінально-правової норми. При цьому використовується один із варіантів.

Перший – наступна частина певної статті починається зі слів „Ті самі дії...”, а далі вказуються обставини, що збільшують ступінь небезпечності даного злочину. Наприклад, ч. 2 ст. 205 – фіктивне підприємництво – починається словами: „Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам”.

Другий варіант – замість цих слів називається даний вид злочину, суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказуються обтяжуючі обставини. Наприклад, ч. 2 ст. 185 починається словом: „Крадіжка” – а далі йде перелік обтяжуючих обставин: „вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб”.

У деяких статтях, наприклад, щодо визначення злочинних наслідків дається відсилання до іншої статті КК. Іноді ж відсилання до іншої статті може стосуватися виключення певних більш небезпечних наслідків вчинення даного злочину. Наприклад, відповідно до ст. 122 – Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну втрату працездатності менш як на одну третину.

Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів. Наприклад, диспозиція ст. 271 (порушення вимог законодавства про охорону праці) є бланкетною, для з’ясування змісту злочинного діяння у кожному окремому випадку треба звертатися до відповідних нормативних актів, що містять вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці. Для визначення ознак такого складу злочину, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорті особами, які керують транспортними засобами (ст. 286), необхідно звернутися до Правил дорожнього руху в яких дається визначення поняття „дорожній рух”, „правила безпеки руху”, „правила експлуатації транспорту”.

Санкції, що як структурна частина статті Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов´язково вказуючи його вищу межу. Наприклад, ч.1 ст. 115 передбачає нижчу і вищу межі покарання у вигляді позбавлення волі – від 7 до 15 років.

Якщо ж текстуально нижча межа санкції не вказана, то така межа покарання певного виду встановлюється на підставі відповідної статті Загальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання. Наприклад, у ч. 1 ст. 185 нижчу межу покарання у вигляді позбавлення волі, як і виправних робіт, текстуально не визначено. Тому для визначення цих меж необхідно звернутися, відповідно, до ст. 57 (Виправні роботи) та ст. 63 (Позбавлення волі на певний строк). Стаття 63 передбачає мінімальний розмір для позбавлення волі на строк від одного року, а ст. 57 для виправних робіт визначає цей розмір на строк від шести місяців. Отже, ці строки відповідно і будуть мінімальними розмірами санкції ч. 1 ст. 185.

Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне. Наприклад, ст. 118 (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця) передбачає у санкції такі види покарань: виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

В історії вітчизняного кримінального законодавства відомі також інші види санкцій: 1) невизначена – строки покарання не визначалися взагалі, наприклад, карати за всією суворістю закону; 2) абсолютно визначена – строк покарання встановлювався конкретно, наприклад, позбавлення волі на три роки за хуліганство в КК 1927 р.; 3) відсильна – запозичала вид і розмір покарання для певних видів злочинів з інших статей Кримінального кодексу.