Після проголошення незалежності одним із головних напрямків діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законодавства про культуру», де розвиток культури розглядався як один із найважливіших факторів національного відродження, подолання соціально-економічної і політичної кризи, збереження національної самобутності українців і національних меншин, що населяють Україну.

Разом із тим, характерною рисою культурного життя в Україні була надмірна ідеологізація культури, обумовлена, насамперед, протистоянням «україномовного» і «російськомовного» анклавів населення. Особливої гостроти в цей період набуло питання про національно-мовний статус республіки, оскільки органи самоврядування ряду регіонів (у першу чергу Криму, Донбасу, Одеси) прийняли рішення про використання російської мови поряд з українською у державному управлінні й освіті. У той же час держава в умовах гострої економічної кризи різко зменшила інвестиції в сферу культури, у результаті чого ринковий попит на межі ХХ-ХХІ ст. майже витіснив україномовну художню літературу і кіно- відеопродукцію з масового вжитку.