Після перемоги «помаранчевої революції» бізнес-угруповання, що керували її ходом, розподілили між собою владні повноваження в державі шляхом розділу найважливіших органів державної влади й управління. Однак боротьба за перерозподіл власності й ресурсів між ними привела до ряду голосних політичних скандалів. У вересні 2005 р. корупційні скандали у вищих ешелонах влади привели до відставки прем’єр-міністра Ю. Тимошенко. За 8 місяців діяльності її уряду темпи росту економіки, згідно з офіційними даними, упали в 2,5 р. у порівнянні з періодом діяльності попереднього уряду, заборгованість по компенсації ПДВ досягла 2,6 млрд. грн., рівень інвестицій в українську економіку в порівнянні з аналогічним періодом 2004 р. знизився на 14,4 %.

Політична криза на початку 2006 р.

Політична криза розпочалася як конфлікт між виконавчою (Президент Віктор Ющенко, прем’єр-міністр Ю. Єхануров і Кабінет Міністрів), з одного боку, і законодавчою владою (більшість депутатів Верховної Ради). 10 січня Верховна Рада, заслухавши звіт прем’єр міністра Ю.Єханурова про нову угоду з Росією по поставках газу, що передбачали істотне підвищення ціни на російський газ для України й прихід на український ринок посередника в торгівлі газом-зареєстрованої у Швейцарії компанії Я^икгЕпе^о, відправила уряд у відставку, обвинувативши його в «невмінні відстоювати національні інтереси».

В. Ющенко заявив, що відставку кабінету вважає незаконною і оголосив про намір ініціювати референдум для скасування політичної реформи, затвердженою Верховною Радою 8 грудня 2005 року, що на думку Президента, привела до кризи влади.

Парламентські вибори 2006 р.

26 березня 2006 р. в Україні пройшли парламентські вибори. На відміну від попередніх, цього разу вибори проходили винятково по партійних списках (пропорційна система), виборчий бар’єр був знижений до 3%. У результаті виборів у Верховній Раді зложилися наступні фракції:

  1. Партія регіонів — 186 місць (32,14% голосів виборців, що прийшли на вибори),
  2. Блок Юліи Тимошенко — 129 місць (22,29%),
  3. Народний Союз «Наша Україна» — 81 місць (13,95%),
  4. Соціалістична партія України — 33 місць (5,69%),
  5. Комуністична партія України — 21 місць (3,66%).

Після опублікування результатів голосування В.Ющенко привселюдно визнав поразку пропрезидентських сил. Провівши консультації з керівниками парламентських партій, Президент підтримав створення т.зв. «помаранчевої» урядової коаліції (БЮТ, Наша Україна й СПУ), у якій провідне місце належало б БЮТ.

Парламентська криза ( квітень-серпень 2006 г.)

Розбіжності між партнерами по коаліції навіть через три місяці після парламентських виборів не дали їй сформувати уряд.

  1. Мороз відкликав свій підпис під угодою про створення коаліції, що, таким чином, припинила своє існування, не проіснувавши й двох тижнів. 7 липня 2006 р. була підписана угода про створення нової, «антикризової» коаліції парламентської більшості, у яку ввійшли 238 депутатів: Партія регіонів (183 депутати), Соціалістична партія України (29 депутатів) і Комуністична партія України (21 депутат), а також 2 депутати блоку «Наша Україна», 4 депутата із блоку БЮТ і 1 незалежний депутат.

11 липня 2006 р. В. Янукович був офіційно висунутий Верховною Радою кандидатом у прем’єр-міністри України. Однак В. Ющенко весь відпущений йому по Конституції строк відмовлявся вносити в парламент цю кандидатуру. У цей період Президент неодноразово загрожував розпуском Верховної Ради, однак результати соціологічних досліджень показали, що у випадку проведення нових виборів пропрезидентські чинності навіть із урахуванням застосування адмінресурсу не зможуть набрати більше 10-12% голосів, а Партія регіонів зможе набрати голосів більше, ніж об’єднаний блок «Нашої України» і БЮТ.

  1. Ющенко змушений був піти на компроміс. Він запропонував всім парламентським партіям підписати т.зв. «Універсал національної єдності», яким були б закріплені принципи діяльності нового уряду. В. Ющенко до останньої хвилини намагався торгуватися з обома своїми головними конкурентами— В. Януковичем і Ю. Тимошенко, прагнучи обмовити для себе найбільш сприятливі умови можливого політичного альянсу. Зрештою він погодився на умови В.Януковича. 3 серпня 2006, після підписання «Універсалу» Президент вніс у парламент кандидатуру В. Януковича, що 4 серпня 2006 р. був вибраний прем’єр-міністром. Перед голосуванням по кандидатурі Януковича Верховна рада повністю сформувала Конституційний суд, що було однією з умов В.Ющенко, однак на тім же засіданні Рада прийняла спеціальний закон про заборону перегляду політичної реформи й Президент змушений був його підписати. Виходячи із цього документа, Конституційний суд не має права піддавати ревізії зміни, внесені в Конституцію Законом від 8 грудня 2004 р.