Результатом відкритого політичного конфлікту, який охопив найпотужніші бізнес- угрупування та очолювану Л.Кучмою вертикаль державної влади стала політична реформа, започаткована Законом "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р., який передбачав парламентську модель формування уряду. У результаті зміни політичної системи можливості розподілу ренти через президентський пост суттєво обмежилися. Це й ознаменувало організаційне оформлення третього етапу формування системи державної влади, яка надавала найпотужнішим бізнес-групам можливість вирішувати проблеми розподілу ресурсів через Верховну Раду, а не через кулуарні змагання за доступ до Президента.

Згідно Закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. Президент, який обирається терміном на п’ять років, є вищою посадовою особою в державі і верховним головнокомандуючим Збройними Силами України. Він зберіг право вето у відношенні прийнятих Верховною Радою України законів та право призначати голів обласних державних адміністрацій, ряду інших посадових осіб.

Згідно нового закону Президент отримав право достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо:

— протягом одного місяця у Верховній Раді України не буде сформована коаліція депутатських фракцій;

— протягом 60 днів після відставки уряду не буде сформований персональний склад нового Кабміну;

— пленарні засідання Ради не зможуть розпочатися протягом 30 днів однієї чергової сесії

Термін повноважень Верховної Ради України за новим законом був подовжений з чотирьох до п’яти років. Обрання депутатів передбачено лише за списками політичних партій чи їх блоків. Невходження депутата до складу парламентської фракції своєї партії чи блоку, або вихід із неї передбачало позбавлення депутатського мандату.

У Верховній раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формувалася коаліція депутатських фракцій, до складу якої повинна ввійти більшість народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Саме ця коаліція отримала право вносити пропозиції Президенту

України щодо кандидатури Прем’єр-міністра та складу Кабінету Міністрів України. Відповідно до нового закону Кабінет міністрів складав повноваження не перед новообраним Президентом, як це було раніше, а перед новообраною Верховною Радою України. Парламент отримав також право здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України.

Верховна Рада також отримала право призначати на посади і звільняти з посад голів Служби безпеки України (по представленню Президента), Антимонопольного комітету, Державного комітету телебачення і радіомовлення, Фонду держмайна, Національного банку України (НБУ), а також половину складу Ради НБУ, членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, третину складу Конституційного суду; давати згоду на призначення на посаду і звільнення від посади Президентом генерального прокурора України, висловлювати недовіру Генеральному прокуророві України.

Закон від 8 грудня 2004 р. вступив у дію з 1 січня 2006 р. У жовтні 2010 р. Конституційний суд визнав порядок прийняття даного закону таким, що не відповідає Конституції України.