Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Труднощі формування національної економіки і прорахунки в її реформуванні

Ринкові реформи в Україні, яка була тісно пов’язана з російською економікою, почалися як реакція на лібералізацію цін у Росії на початку 1992 р. Ріст цін на енергоносії призвів до гіперінфляції. За 1992 р. гроші знецінилися в 21 раз, а за 1993 р. — у 103 рази. Випуск грошей, не забезпечених товарною масою, закономірно обумовив негайне їхнє знецінення. Прагнучи знайти фінансові ресурси для видаткової частини бюджету, уряд збільшив податки, що призвело до росту «тіньової економіки» і згортання виробництва.

Падіння життєвого рівня населення, неспроможність уряду успішно розв’язувати соціально-економічні проблеми та питання соціального захисту вилилися у страйки та масові виступи населення, що призвело до відставки у квітні 1991 р. уряду Віталія Масола, а 1 жовтня 1992 р. і наступного уряду, очолюваного Вітольдом Фокіним.

13 жовтня 1992р. Верховна Рада України затвердила на посаді прем’єр-міністра Леоніда Кучму, колишнього директора найбільшого військового заводу «Південмаш». У листопаді новий уряд прийняв принципове рішення про вихід із рубльової зони. У країні була введена власна національна валюта — карбованець, що давало можливість оздоровити фінансову систему і на основі її стабілізації зупинити падіння виробництва. Однак у своїй політиці Л. Кучма акцентував увагу на відновленні порядку й адміністративної системи управління економікою, а не на впровадженні ринкових елементів. На початку 1993 р. прем’єр одержав від Верховної Ради надзвичайні повноваження на найближчі шість місяців для здійснення свого плану економічних реформ: відновлення командно-адміністративної системи управління державними підприємствами, введення директивних цін, обмеження спекуляційних надприбутків. У перші місяці року намітилось деяке сповільнення спаду виробництва, однак воно було досягнуте за рахунок посилення кредитної емісії, безперестанною роботою друкарського верстата. Інфляція до осені досягла рівня 70 % на місяць. 21 вересня 1993 р. Верховна Рада вдовольнила прохання Л. Кучми, який так і не зумів знайти спільну мову з тодішнім Президентом Л. Кравчуком, і звільнила його від обов’язків прем’єр-міністра.

Уряд очолив сам Президент Л. Кравчук, а виконуючим обов’язки прем’єр-міністра став колишній директор однієї з найбільших у Донбасі шахти ім. Засядька та голова Донецької міськради — Юхим Звягільський, який був одним з ініціаторів масових акцій протесту шахтарів проти політики уряду Л. Кучми.

Політика нового Кабінету Міністрів полягала у посиленні регуляцій і податків. Вона зробила майже неможливою нормальну економічну активність, оскільки податки становили від 40 до 90 % прибутків населення. Така ситуація вела або до гіпертрофованого зростання «тіньової економіки», подальшого обмеження виробничої та комерційної діяльності. У той же час правляча державна, господарська та банківська еліта могла казково наживатися в умовах гіперінфляції за рахунок дешевих державних кредитів (у 1993 р. рівень інфляції в Україні становив 10200 % і, за оцінкою Світового банку, був найвищим у світі).

У 1994 р. економіка країни опинилася на межі краху. ВВП навіть порівняно з попереднім роком впав на 23 %, виробництво промислової продукції — на 27,8 %, сільськогосподарської — на 16,5 %. Капітальні вкладення за 1992—1994 рр. знизились на 57 %. Фінансова система держави виявилася практично зруйнованою. У жовтні 1994 р. дефіцит бюджету досяг 18,5 % ВВП. Ціни порівняно з 1991 р. зросли в 102 рази. Рівень заробітної плати населення був одним із найнижчих у світі (станом на 1993 р. середня заробітна плата в Україні становила близько 8 дол. США на місяць). В умовах різкого падіння довіри до владних структур було вирішено провести дострокові парламентські і президентські вибори навесні — влітку 1994р.

У 1994 р. Національний банк України почав жорстку політику боротьби з інфляцією й у липні того ж року домігся найнижчого (2,1 %) рівня інфляції за попередні роки. Але короткочасне приборкання інфляції досягалося за рахунок штучної затримки виплати заробітної плати, пенсій та інших соціальних витрат і ростом неплатежів за товари і послуги в народному господарстві.

Проголошена новим Президентом Л. Кучмою в жовтні 1994 р. стратегія економічних реформ передбачала лібералізацію цін і валютного курсу, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, масову приватизацію великих підприємств і проведення земельної реформи, відновлення економічних зв’язків із Росією (перерваних у значній мірі з ідеологічних мотивів).

У результаті приватизації до кінця 90-х рр. ХХ ст. питома вага державної власності в Україні скоротилася з 96 до майже 40 %. Другим важливим підсумком прискорення економічних реформ було досягнення в 1996 р. фінансової стабілізації. У результаті, темпи зростання цін зменшилися з 400 % в 1992 р. до 40 % у 1996.

Зниження інфляції сприятливо вплинуло на стабілізацію курсу національної валюти по відношенню до долара. У вересні 1996р. була проведена грошова реформа. Її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який був тоді в обігу, і заміні його гривнею. Разом з тим було здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, роздержавлення земель, почав розвиватися ринок цінних паперів. Усунуто таке породження адміністративної системи, як тотальний товарний дефіцит. Були укладені нові угоди про допомогу США, ФРН та міжнародних фінансових організацій Україні в здійсненні економічних реформ. Серед країн, що одержували допомогу від США, Україна посіла третє місце у світі після Ізраїлю і Єгипту.

Згадані заходи дали деякі позитивні результати. Насамперед це знайшло відображення в зменшенні темпів падіння ВВП (валового внутрішнього продукту). Якщо до 1994 р. ВВП постійно скорочувався, то в 1995 р, вперше його скорочення не перевищило рівня попереднього року. Така ж тенденція мала місце і в 1996 р. У 1997 р. темпи падіння ВВП ще більше сповільнилися — 3,2 % проти 10,1 % в 1996 р. Заробітна плата з жовтня 1994р. по квітень 1997р. зросла у валютному еквіваленті більше ніж у 4рази — з 22 до 90 доларів США. Середньомісячна інфляція у 1997р. не перевищувала 1 %.

Однак, незважаючи на деяку стабілізацію, що намітилася на 1997 р. у ряді галузей, економічну кризу подолати не вдалося. І без того непросте фінансове становище України значно погіршилося через наслідки фінансових криз у Південно-Східній Азії (1997 р.) і Росії (1998 р.). Орієнтація на отримання Україною зовнішніх кредитів, які допомагали, зокрема, розплатитися з Росією і Туркменістаном за енергоносії, призвела до величезної зовнішньої заборгованості держави і росту її економічної залежності не тільки від міжнародних фінансових організацій (МВФ — Міжнародний валютний фонд, МБРР — Міжнародний банк реконструкції та розвитку) і США, але і від тієї ж Росії. Вже на 1999р. зовнішній борг України перевищив 12 млрд дол. США при ліквідних валютних резервах у 768 млн дол. (на час набуття незалежності Україна не мала зовнішнього боргу, оскільки всі міжнародні зобов’язання СРСР після його розпаду взяла на себе Російська федерація взамін за визнання себе на міжнародній арені правонаступницею Радянського Союзу). Сюди додавалося зростання внутрішньої заборгованості з виплати заробітної платні, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат, загальна сума яких збільшилася з 36 млн грн. у 1994р. до 12 млрд грн. у 1999р. За оцінкою Рахункової палати, лише за 9 місяців 1998 р. на обслуговування й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу було затрачено майже 10 млрд грн., тобто 95 % усіх доходів держбюджету.

Незважаючи на тривалу системну кризу та її вкрай негативні наслідки, економічна політика держави протягом 1990-х років не мала стратегічної основи. Уряди у різних складах виявилися нездатними забезпечити необхідне управління економічними процесами, проявляли недостатньо ініціативи, значною мірою сприяли «тінізації» української економіки, нерідко відлякували зовнішніх інвесторів своєю непередбачуваністю та корумпованістю. Як наслідок, майже кожен рік позначався зміною уряду (у червні 1995р. замість В. Масола головою уряду був призначений Євген Марчук, у травні 1996р. його замінив Павло Лазаренко, у червні 1997р. Кабінет Міністрів очолив Валерій Пустовойтенко). Усе це обернулося для держави катастрофічними економічними збитками, створило несприятливий економічний режим у країні. Якщо у 1990 р. ВВП становив 157,9 млрд дол. США, то у 1998 р.— лише 40,8 млрд дол. Рівень падіння ВВП склав 74,2 %, причому на 1994—1998 рр. припало 51,4 %.

Після перемоги Л. Кучми на президентських виборах 1999р. реалізацію курсу реформ було покладено на новий Кабінет міністрів, який з 22 грудня 1999р. очолив колишній Голова Правління Національного банку України Віктор Ющенко. Урядова програма виходу з економічної кризи отримала назву «Реформи заради добробуту».

Уряду В.Ющенка вдалося уникнути дефолту, реструктуризувати й скоротити на 17 % (на 2,8 млрд дол. США) обсяг зовнішнього державного боргу, який протягом 1993—1999 рр. щорічно збільшувався в середньому на 64 % і на початок 2000р. становив 12,4 млрд дол. США; зберегти життєздатність енергетичної системи і зупинити наростаючий процес «віялових» відключень електроенергії; перейти до політики збалансованого державного бюджету; здійснити комплекс заходів для зміцнення фінансової дисципліни в країні; замінити розрахунки грошовими сурогатами на розрахунки реальними грошима; утримати стабільність грошової одиниці й поліпшити збирання податків (за даними ДПАУ (Державної податкової адміністрації України), за підсумками 2000 р., надходження до бюджету зросли проти попереднього року більш як на 5 млрд грн.), що дало змогу майже на третину скоротити заборгованість по заробітній платі (у бюджетній сфері на 52 %: з 540,6 млн грн. до 262,7 млн грн.), а пенсії навіть підвищити на 10 %.

Якщо протягом 1992—1999 рр. розмір валового продукту країни скоротився на 60 %, то протягом 2000 р. він вперше за десятиріччя зріс на 6 %. Реформування промисловості на ринкових засадах дало змогу не тільки зупинити спад виробництва, а й забезпечити його реальне зростання. За підсумками 2000р., темп приросту промислового виробництва становив 12,9 %. Поліпшились фінансові результати діяльності галузей промисловості.

Однак вирішення більшості соціальних завдань розвитку, викладених в урядовій програмі «Реформи заради добробуту», відбувалося повільно. Уряду В.Ющенка у 2000 р. не вдалося створити безпечні й стабільні умови для національного капіталу, домогтися значного зниження податків, встановити необхідний порядок у державному секторі економіки тощо. Крім того, діяльність віце-прем’єра уряду з питань паливно-енергетичному комплексу Ю. Тимошенко, направлена на жорсткий контроль за законністю приватизації обласних енергогенеруючих компаній (обленерго) та за розрахунками в паливно- енергетичній сфері наразилася на активний спротив з боку ряду впливових представників фінансово- промислових кіл (зокрема, Г. Суркіса, який контролював у Верховній Раді фракцію СДПУ(о)).

24 квітня 2001 р. на сесії Верховної Ради було прийнято рішення про недовіру уряду В. Ющенка.

Новий Кабінет Міністрів, який з 29 травня 2001 р. очолив керівник Української спілки промисловців і підприємців, близький до Президента Анатолій Кінах, поставив своїм завданням продовження курсу на укріплення вітчизняної економіки. Проте, на думку експертів, уряд А.Кінаха не зумів ефективно використати і зберегти динаміку позитивних економічних змін. Як наслідок, уже наприкінці 2001 р.

практично зупинилося зростання виробництва товарів народного споживання, промислової продукції та продукції АПК (Аграрно-промислового комплексу). За перші шість місяців 2002 р. порівняно з тим самим періодом минулого року зменшилося виробництво 66 із 150 найважливіших видів промислової продукції, знизилися темпи зростання ВВП (за шість місяців 2002 р. реальний ВВП зріс на 4,3 %, тоді як за такий же період минулого року — на 9,4 %) та скоротились обсяги експортно-імпортних операцій. Значно скоротилася виплата боргів перед населенням. Наповнення держбюджету за сім місяців 2002 р. становило лише 44,4 % запланованого. 16 листопада 2002 р. уряд А.Кінаха було відправлено у відставку.

Новим, прем’єр-міністром 21 листопада 2002 р. став колишній голова Донецької облдержадміністрації Віктор Янукович. Значну роль у діяльності уряду відігравав перший віце-прем’єр, колишній голова ДПАУМ.Азаров (протягом кампанії по виборам Президента України 2004—2005 рр. він фактично очолив уряд). У період діяльності уряду В. Януковича темпи зростання економіки України, за офіційними даними, були найвищими в Європі (за перші 7місяців 2004р. — 13,5 %). Номінальний ВВП за 2004р. виріс у порівнянні з минулим роком на 25 %, реальний — на 12 %. Прибутки населення у 2004р. зросли на 19, 7 %, середня заробітна платня з кінця 2002 р. по кінець 2004 р. збільшилась на 42 %, мінімальні пенсії — на 55,5 %. З 1 січня 2002 р. прогресивне оподаткування прибутків було замінено єдиним податком у 13 %.

У той же час інфляція сягнула 9%. Заборгованість по зарплаті перед бюджетними установами на 1 липня 2004р. склала 1,2 млрд грн. (включаючи борги попередніх урядів). Серйозний удар по іміджу уряду В. Януковича нанесла його неспроможність подолати «бензинову кризу» влітку 2004р., яка спровокувала різке підвищення цін у всіх сферах. Стримування інфляції і дотація неприбуткових галузей — сільського господарства, сфери комунальних послуг і громадського транспорту за рахунок зовнішніх займів збільшили зовнішній борг України на 9,3 %. Скасування урядом ряду пільг по сплаті ПДВ і жорсткий контроль за сплатою податків, встановлення фіксованої верхньої межі цін на деякі продукти широкого вжитку (зокрема, хліб) викликали невдоволення переважної більшості підприємців політикою Азарова — Януковича. Однак, у цілому у 2003—2004рр. темпи зростання прибутків основної маси населення України вперше перевищили темпи інфляції.