Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Декларація про державний суверенітет України

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачав верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах території України.

Декларація містила 10 розділів. Нею визнавалося право української нації на самовизначення; держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Народ визнавався єдиним джерелом державної влади, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені.

У документі говорилося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Генеральний прокурор повинен був контролювати дотримання законів.

Територія України оголошувалася недоторканною. Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини.

У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що «земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України».

Декларація поставила за мету забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні і мовні потреби українців, що проживають за межами України.

Передбачалося почати створення власних збройних сил. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти і не нарощувати ядерну зброю.

Одним із ключових пунктів — «Екологічна безпека» — передбачалося створення національної комісії з радіаційного захисту населення, що було необхідно в зв’язку з аварією на ЧАЕС.

Майбутня зовнішня політика України, визначена «Декларацією», бачилася як нейтральна, першочерговим її завданням проголошувалося забезпечення національних інтересів України.

Декларація про державний суверенітет не мала статусу конституційного акта і тому залишилася планом на майбутнє, побажаннями для майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики. Вона стала першим документом, що у 90-ті рр. XX ст. відкрив Україні шлях до незалежності.