В період кінця 60-х—80-х рр. ХХ ст. прискорилася русифікація навчання. За 20 років кількість україномовних шкіл зменшилася на 8,7 тис. У Кримській області й у м. Донецьку всі українські школи були ліквідовані. У Київському університеті ім. Т. Шевченка українською мовою викладалося менше половини гуманітарних і менше третини природничих дисциплін.

Однак, при цьому рівень знань і інтелектуальний розвиток учнів і студентів у цілому набагато перевищували показники розвинутих країн Заходу. У 1984 р. була проведена нова реформа загальноосвітньої школи. Було запроваджене навчання дітей із шести років (за бажанням батьків). Затверджувався єдиний тип середньої школи-одинадцятирічки. Професійно-технічні училища різних типів були перетворені на ПТУ, у яких учні здобували і загальну середню освіту і професію.

Наука

Щорічно на науку асигнувалися десятки мільярдів карбованців. Наукові дослідження здійснювалися в академічних установах, установах відомчого підпорядкування й у вищих навчальних закладах.

У 1965 р. управління всією наукою було централізовано під керівництвом Державного комітету науки і техніки. В Україні виникли і регіональні центри управління наукою. У 1965 р. був створений Донецький науковий центр у складі чотирьох установ АН УРСР і Донецького університету, у 1971 р. — ціла мережа центрів: Північно-Східний (Харків), Придніпровський (Дніпропетровськ), Південний (Одеса) і Західний (Львів). Створення наукових центрів сприяло росту потенціалу вузівської науки і її орієнтації на вирішення регіональних проблем.

В АН УРСР здійснювалися успішні дослідження з провідних напрямків фізичної науки — ядерної фізики, фізики твердого тіла і низьких температур, радіофізики, фізики напівпровідників, теоретичної фізики. Очолюваний із 1953 р. Б. Патоном Інститут електрозварювання став найбільш відомим у світі центром науки про зварювання металів на землі, під водою й у космосі. У жовтні 1969 р. на космічному кораблі «Салют-6» було здійснено неможливе в земних умовах зварювання алюмінію, титану і нержавіючої сталі.

Велику наукову роботу здійснювали 25 інститутів аграрного профілю, що входили в систему Всесоюзної академії сільськогосподарських наук.

Мистецтво

У цей період було створено чимало талановитих творів, які здобули широке визнання: у літературі — романи О. Гончара «Собор», «Циклон», М. Стельмаха «Дума про тебе», «Чотири
броди», поезія І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка, твори П. Загребельного, Ю. Мушкетика, Є. Гуцала та ін.; у кіно — фільми «Білий птах з чорною відміткою» (режисер Ю. Ільєнко), «У бій йдуть одні «старі» і «Ати-бати йшли солдати» (Л. Биков), «Вавилон XX» (І. Миколайчук); у музиці — опери Г. Майбороди і В. Губаренка, симфонії В. Кірейка й А. Штогаренка, кантати В. Рождественського й О. Філіпенка, пісні П. Майбороди, І. Шамо, В. Івасюка. З початку 70-х рр. щорічне видання творів українських авторів перевищувало за обсягом і тиражем весь обсяг, виданий українською мовою в Україні за період 1991—2004 рр. В УРСР з середини 70-х до кінця 80-х рр. ХХ ст. майже вся література (за вийнятком спеціальної) друкувалась українською мовою. Однак, при цьому у сфері культури та мистецтва посилився ідеологічний диктат із боку партійно-державної бюрократії.

Український дисидентський рух

Український дисидентський рух мав три основних течії.

  • Правозахисна, або демократичне дисидентство, представлене Українською Гельсінською Спілкою (УГС), тобто групою сприяння виконанню Гельсінських угод відносно прав людини, що були підписані СРСР у 1975 р. УГС була утворена в листопаді 1976 р. у Києві. Її очолив письменник М. Руденко. До складу входили 37 чол., у тому числі О. Бердник, П. Григоренко, Л. Лук’яненко, І. Кандиба.

УГС ставила собі за мету ознайомлення українського суспільства з Декларацією прав людини ООН, збір доказів порушення владою прав людини, національних прав в Україні, застосування політики геноциду і насильницької русифікації, домогтися незалежної від СРСР зовнішньої політики України, акредитації в республіці представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями.

  • Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за відновлення української греко-католицької і автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект. Найбільш яскравими представниками цієї течії були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.
  • Національно орієнтоване дисидентство, що засуджувало московський (російський) шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів і їхнє «співробітництво в боротьбі проти входження в СРСР на умовах життя, гідних цивілізованого світу». До цього напрямку належали І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл та ін.

Характерною рисою всіх трьох напрямків дисидентства було залучення до сфери своєї діяльності національного фактора.