Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Радянізація західних областей України в 40—50-х роках

Радянізація передбачала проведення індустріалізації, колективізації і «культурної революції» з одночасним посиленням репресій проти незадоволених радянським режимом. Зі східних областей України спрямовувалися спеціалісти, управлінські посади надавалися прибулим переселенцям.

Щоб послабити напруженість у західних областях України, органами радянської влади і Політбюро ЦК ВКП(б) і КП(б)У були прийняті рішення про пріоритетний розвиток цих районів країни. Сюди були спрямовані великі капіталовкладення, матеріальні ресурси, сільськогосподарська техніка і кваліфіковані кадри, у т.ч. з Росії. Тут були побудовані нові і реконструйовані старі фабрики і заводи, переведений ряд підприємств з інших регіонів країни. У результаті темпи розвитку західних областей України значно перевершили темпи розвитку східних, а економічний потенціал регіону в порівнянні з 1940р. виріс на 320%. У сільському господарстві здійснювалася насильницька колективізація, розкуркулювання заможних селян, висилка неугодних у Сибір і Казахстан (близько 1,5 тис. родин «куркулів»). До початку 50-х років ХХ ст. колективізація була в основному закінчена і майже 1,5 млн. селянських господарств були об’ єднані в колективні господарства.

Велика увага приділялася ліквідації неписьменності населення. Відкривалися нові школи, технікуми і вузи, поліпшувалася їхня матеріально-технічна база. Зросла кількість студентів-українців. У регіоні було запроваджене безкоштовне медичне обслуговування.

У результаті війни серйозний удар був завданий по авторитету греко-католицької церкви, яка обвинувачувалася в підтримці оунівського підпілля і тісних зв’язках із гітлерівським режимом. Результатом стало скликання в 1946р. собору греко-католицької церкви, на якому група священиків і віруючих оголосила про скасування Берестейської церковної унії 1596р., розрив із папою римським і підпорядкування УГКЦ Російській Православній церкві.