Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Радянське підпілля і партизанський рух

Партизанський рух в Україні був представлений:

— радянськими підпільними організаціями і партизанськими загонами, керівництво якими здійснювали ЦК ВКП(б) і командування радянськими збройними силами. Метою радянського Опору із самого початку війни була активна боротьба з нацистськими окупантами і їхніми союзниками і відновлення радянської влади в Україні. Радянське підпілля і партизанський рух виникли відразу після окупації на більшій частині території України. Однак, через відсутність великих лісових масивів у більшій частині лівобережної лісостепової і степової зонах республіки більшість партизанських загонів у цих регіонах уже до початку зими 1941 р. були розгромлені супротивником. У Криму радянські партизанські бази і диверсійні загони, залишені після відходу Червоної армії, були практично відразу знищені націонал-ісламістськими загонами представників радикальної частини кримськотатарського населення, які сподівалися на відродження кримськотатарської державності під протекторатом Німеччини. Після цього в степовій і лісостеповій зонах діяли лише невеликі диверсійні групи і міське підпілля. Основна база українського радянського партизанського руху сформувалася в районі Чорного Лісу на півночі України (Чернігівська, Сумська, частково Київська області). Тут були створені великі території, контрольовані партизанами (так звані партизанські краї і зони, а також радянські райони, у яких фактично була відновлена радянська влада). Найбільші партизанські з’єднання діяли під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. Наумова.

У більшості областей Північної, Східної, Центральної і Південної України діяло радянське підпілля, що здійснювало розвідувальну, диверсійну і пропагандистську роботу.

Основними методами боротьби радянського Опору були активні диверсійні і розвідувальні дії в німецькому тилу, а з 1942 р. — великомасштабні бойові операції (глибокі рейди партизанських з’єднань і планомірне масове руйнування комунікацій, особливо — залізниць). У 1942 р. для централізації керівництва радянським партизанським рухом був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) під керівництвом генерала Т. Строкача, підпорядкований безпосередньо КП(б)У. Розрізнені удари по ворожому тилу змінилися планомірним і систематичним виконанням партизанами завдань радянського військового командування. Найбільші за масштабами військові дії проти німецьких військ здійснював радянський партизанський путивльський загін, що згодом виріс у з’єднання під командуванням С. Ковпака. З’єднання пройшло рейдами по Україні 15,4 тис. км., громило на своєму шляху німецькі гарнізони, військові частини, залізничні мости й автодороги. У Чернігівській області діяло з’єднання на чолі з О. Федоровим, у Поліссі і Правобережжі з’єднання О. Сабурова. За рішенням Українського штабу партизанського руху на території Сумської і Брянської областей із декількох загонів було створене з’єднання під командуванням Г. Наумова. У Західній Україні діяли також диверсійно-розвідувальні загони Д. Медведєва, Ю. Себесяка та інші.

У листопаді 1942 р. почали глибокі рейди в тилу ворога в Україні партизанські з’єднання С. Ковпака й

О. Сабурова, знищуючи німецькі гарнізони, тилові частини, склади і шляхи сполучення. У 1942—1943 рр. радянські українські партизанські загони проводили великомасштабні диверсійні операції «Рейкова війна» та «Концерт». Під час Сталінградської і Курської битв вони підривали в середньому по 10 ворожих ешелонів на добу, блокуючи доставку на фронт живої сили супротивника, боєприпасів і продовольства. Тільки влітку і восени 1943 р. партизани України знищили більше 20 тис. окупантів, розгромили 35 німецьких гарнізонів, підірвали 158 ешелонів із військовим вантажем.