Завойовники розчленували українські землі. Закарпаття ще до початку Другої світової війни із санкції гітлерівського уряду було окуповане Угорщиною. Буковину, Ізмаїльщину, землі між Бугом і Дністром із центром в Одесі були передані Румунії, що почала створювати тут свою колонію за назвою «Трансністрія», кілька західних областей під назвою «дистрикт Галичина» передали до складу так званого Польського генерал-губернаторства. Прифронтові райони перебували під владою армійського командування, а для управління іншими територіями окупанти створили «рейхскомісаріат Україна» з центром у м. Рівному. На посаду рейхскомісара України А. Гітлер призначив Еріха Коха, відомого своєю жорстокістю і нетерпимістю до слов’ян.

Окупаційний режим залучав до співпраці активістів українського національного руху, сформувавши з них підконтрольне СД «місцеве самоврядування» і поліцію, використовувані для збору податків, боротьби з місцевим підпіллям і знищення євреїв. У західних областях із членів національного руху за активної підтримки уніатської церкви були створені українська дивізія «СС-Галичина», батальйони СС «Нахтігаль і «Роланд». Однак, будь-які спроби українських національно орієнтованих кіл домогтися від гітлерівського уряду автономії українських земель (так, у червні 1941 р. вони спробували проголосити українську державу під протекторатом Німеччини) негайно придушувалися.

Битва за Лівобережну Україну і Донбас

Розгром німецько-фашистських військ у Курській битві (липень 1943 р.) — створив передумови для наступу Червоної армії по усьому фронту, зокрема, на Лівобережній Україні. Перед Центральним, Воронезьким, Степовим, Південно-Західним і Південним фронтами було поставлене завдання визволення Донбасу, Лівобережної України, форсування Дніпра і створення плацдармів на Правобережній Україні. У районі Харкова в результаті великої воєнної операції «Полководець Румянцев» у серпні 1943 р. було знищене велике угруповання німецьких військ. У результаті успішного наступу радянські війська у вересні 1943 р. звільнили Харківську, Сумську, Чернігівську, Полтавську області, лівобережні райони Київщини і Донбас.

Форсування Дніпра

Наприкінці серпня 1943 р. радянські війська почали стрімкий рух до Дніпра. Використовуючи цю природну перешкоду, гітлерівці намагалися зупинити наступ Червоної армії.

Наприкінці вересня, після завзятих боїв звільнивши Лівобережну Україну і Донбас, радянські війська вийшли до Дніпра і з ходу почали форсування ріки одночасно на багатьох ділянках 750-кілометрового фронту. Передові частини на підручних засобах — рибальських човнах, плотах, дошках, порожніх бочках — форсували Дніпро.

Протягом жовтня велися запеклі бої за утримання і розширення плацдармів на західному березі Дніпра. Особливо важкі бої розгорнулися на підступах до Києва. Оборона супротивника була прорвана. 5 1943 р. листопада війська 1-го Українського фронту ввірвалися в Київ, і 6 листопада місто було цілком звільнене.

Розвиваючи далі наступ, Червона армія звільнила великі промислові міста півдня України — Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Вихід до нижньої течії Дніпра дозволив радянським військам блокувати супротивника в Криму.

У результаті розгрому німецьких військ під Курськом і виходу Червоної армії до Дніпра завершився докорінний перелом у ході Великої Вітчизняної війни. Стратегічна ініціатива, захоплена Червоною армією узимку 1942—1943 рр., була закріплена й утримувалася нею до остаточного розгрому фашистської Німеччини.