У результаті у Відні з 27 січня по 3 лютого 1929 р. працював 1 конгрес українських націоналістів. На основі злиття різних угруповань (УВО, Групи української національної молоді, Легіону українських націоналістів, Союзу української націоналістичної молоді та ін.) було проголошене створення Організації українських націоналістів (ОУН). Ставши найвпливовішою в західноукраїнському політичному житті, вона розгорнула згодом боротьбу за самостійність і соборність України. Главою Проводу українських націоналістів (ПУН) був обраний Є. Коновалець.

Лави ОУН за короткий час виросли насамперед за рахунок учнівської і студентської молоді. Членами цієї організації стали талановиті поети-емігранти Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга та ін. Найбільш відомою акцією ОУН стало убивство 15 червня 1934 р. польського міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького. У 1938 р. ОУН розкололася на дві ворогуючі течії — «поміркованих» на чолі з багаторічним помічником Є. Коновальця А. Мельником та радикалів на чолі з С. Бандерою. Це значно послабило її вплив на подальші соціально-політичні процеси.