Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Політичні парти в Східній Галичині

У визвольному русі українців проти польського панування визначилися три основні політичні течії: легальні політичні партії, комуністичний рух і радикальне націоналістичне підпілля.

Головною опорою легальних поміркованих політичних сил, які об’єднували у своїх лавах представників інтелектуальних верств населення Східної Галичини, стало Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). Воно виникло в 1925 р. у результаті злиття Української народно-трудової партії (УНТП) і дрібних організацій центристського напрямку Галичини і Волині. На чолі міжпартійного об’єднання стояли Степан Баран, Дмитро Левицький, Василь Мудрий та ін. Неофіційним органом УНДО стала найбільш впливова українська газета «Діло».

Програмні установки об’єднання проголошували боротьбу за самостійну і соборну Українську державу легальними засобами на демократичних засадах. «Легалісти» сповідали ідею мирного вирішення проблеми, широко використовуючи парламент, легальну пресу, демонстрації і відкидаючи терористичні, насильницькі засоби боротьби. На початку 30-х рр. ХХ ст. УНДО висунуло вимогу автономії українських земель у межах Польщі. Пізніше воно виступило ініціатором «нормалізації» польсько-українських відносин. Індикатором польської лояльності до УНДО стало запрошення провідних українських діячів до співробітництва в структурах влади. Так, один із лідерів партії В. Мудрий був обраний віце-маршалком сейму Речі Посполитої.

Легальний демократичний рух був представлений також Українською соціалістичною радикальною партією (УСРП) і Українською соціал-демократичною партією (УСДП), які у боротьбі за незалежну Україну знаходилися під впливом соціалістичних ідей, при цьому рішуче відкидаючи більшовицький тоталітарний режим.

Впливовим табором національно-визвольного руху західних українців, особливо в 20-ті рр.ХХ ст, стала комуністична опозиція. Організаційним центром прорадянських сил на окупованій Польщею українській території стала Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Заснована ще в лютому 1919 р. як Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ), вона з осені 1923 р. поширила свою діяльність і на Волинь, Полісся, Холмщину, Підляшшя, після чого була перейменована на Комуністичну партію Західної України. Керівниками партії були А. Бараль (В. Савка), С. Букатчук, О. Гаврилюк, М. Заячковський (Косар). За рішенням Комінтерну КПЗУ була проголошена складовою частиною Компартії Польщі (КИП), але мала широку автономію. Головним гаслом комуністів Західної України було возз’єднання всіх етнічних українських земель у межах радянської України. Оскільки в Польщі комуністична діяльність була заборонена, КПЗУ працювала в підпіллі, але при цьому застосовувала як нелегальні, так і легальні методи боротьби.

КПЗУ була ліквідована в 1938 р. за рішенням Виконкому Комінтерну під приводом, нібито керівництво в ній захопила фашистська агентура.

Головною силою націоналістичного підпілля ще з 1920 р. стала Українська військова організація (УВО), що об’єднала колишніх солдатів УНР. Очолив УВО колишній командир січових стрільців полковник Євген Коновалець. Спочатку УВО була сугубо військовою організацією, метою якої була збройна боротьба проти окупантів, підготовка майбутнього антипольського повстання. Із середини 20-х рр. ХХ ст. керівники організації вели напружену роботу для консолідації всіх націоналістичних сил.