Улітку 1930 р. ворожнеча між українським селянством і польськими капіталістами досягла критичної риси. По Галичині прокотилася хвиля підпалів майна польських «осадників», нападів і погромів. Під приводом боротьби з «українськими терористами» уряд переходив до каральних репресивних акцій відносно українського населення, оголосивши так звану політику «пацифікації» («заспокоєння»). У середині вересня підрозділи польської поліції і кавалерії ввірвалися в українські села, де з нечуваною жорстокістю руйнували житла, просвітницьські заклади, конфісковували майно, фізично знущалися з селян.

Понад 2 тис. українців були заарештовані.

Режим Ю. Пілсудського в 30-ті рр. ХХ ст. набув ознак військової диктатури. Польський сейм був розпущений, опозиційні парламентські сили, у тому числі і 30 українських депутатів, потрапили до в’язниці. Посилювалися репресії проти національних меншин. У 1934р. був створений концтабір у Березі Картузькій (нині м. Береза в Білорусі), де більшість політв’язнів складали українці, учасники національно-визвольного руху. У 1935р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов’язань перед Лігою Націй у відношенні забезпечення прав національних меншин.