У 20—30-х рр. Західна Україна залишалася відсталою аграрною внутрішньою колонією польської держави. Уряд поділяв її територію на дві частини: Польщу «А» (споконвічні польські землі) і Польщу «Б» (так звані «східні креси» — Західна Україна і Західна Білорусія). Стимулюючи розвиток промисловості в Польщі «А», уряд направляв сюди більшу частину капіталовкладень, розвивав транспортну мережу, будував соціально-культурні заклади. У Центральній Польщі знаходилося 80% металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної промисловості. Натомість окуповані східні території служили ринком збуту продукції іноземної промисловості і джерелом сировини. Відносний розвиток мала лише нафтовидобувна, деревообробна, харчова промисловість. 85% підприємств були дрібними, більшість із них мало кустарний характер. Польські власті штучно гальмували розвиток продуктивних сил у Західній Україні, проявом чого стала безсоромна експлуатація природних багатств краю.