Українські землі в складі Польщі займали майже третину її території. У вересні 1921 р. Східна Галичина перейшла до Польщі як її складова частина. Був скасований Галицький крайовий сейм і органи самоврядування, проведена територіально-адміністративна реформа: утворені три воєводства, що безпосередньо підпорядковувалися Варшаві. Окупанти заборонили вживати навіть назву «Західна Україна», «Східна Галичина», застосовуючи замість них термін «Малопольська Всходня» (Східна Мала Польща). Усіляко відстоюючи ідеї створення однонаціональної держави шляхом примусової асиміляції національних меншин, правлячі кола Польщі в 1923 р. перейшли у відкритий наступ на національні права українців у всіх сферах громадського життя. Заперечувалося існування єдиного українського народу, який штучно поділяли на лемків, бойків, поліщуків.

У 1924р. вживання української мови було заборонено у всіх державних установах і органах самоврядування. Кількість українських народних шкіл у Галичині скоротилося з 2426у 1921—1922 навчальному році до 352у 1937—1938 навчальному році. На Волині з 443українських шкіл наприкінці 30-хрр. залишилося тільки вісім.. Захопивши Львів, поляки відразу ж ліквідували всі українські кафедри університету, залишивши за його стінами українську молодь.