Серед основних причин голоду в Україні називають:

— деградацію сільськогосподарського виробництва унаслідок форсованої колективізації;

— виконання плану хлібозаготівель шляхом вилучення значної частини посівного фонду;

— політику, спрямовану на пряме, цілеспрямоване знищення (геноцид) українського народу.

Насправді, колгоспи, незважаючи на їхню слабку матеріально-технічну й організаційну базу, не зменшили рівня виробництва зерна в порівнянні з попередніми роками. Валовий збір зернових протягом першої половини 30-х рр. був на рівні другої половини 20-х рр. Однак, у ході примусової хлібозаготівельної кампанії у колгоспів масово вилучили більшу частину хліба. На приймальні пункти було здано 6,9 млн. т. зерна, або 54% від його валового збору. Майже цілком вилучили зерно в господарствах одноосібників. Вони здали 1,6 млн. т., або 76,2% виробленого ними зерна. А для нормального розвитку сільського господарства при даному рівні технології було необхідно, щоб у селі залишалося дві третини валової продукції. У той же час у ході суцільної колективізації, не забезпеченої матеріально-технічними засобами, значно скоротилася продовольча база особистих селянських господарств. Усуспільнення худоби призвело до її масового знищення селянами. Таким чином, основною причиною голоду в Україні було відновлення практики продрозкладки на початку 1928 р. в умовах різкого зубожіння селянського господарства.

Крім того, одним з факторів масового вилучення продуктів харчування (так, директивами центральних органів влади прямо заборонялося вилучення зерна, необхідного для харчування сімї, та городини) було прагнення місцевих активістів — селян, вчителів — звести рахунки з власними ворогами і вислужитись перед владою. Рішення про вилучення всієї сільськогосподарської продукції приймали і деякі райвиконкоми та місцеві партійні комітети.

Голод почався наприкінці 1931 р. Масового розмаху він набув протягом 1932 р. і особливо узимку і навесні 1933 р. Голодувало сільське населення Харківської, Київської, Дніпропетровської, Одеської, Чернігівської, Вінницької і Полтавської областей. Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на смерть. Голодомор 1932—1933 рр. викликав величезну смертність населення, особливо дітей і старих. У той же час у містах, де зберігалося державне постачання населення продовольством, голоду не було. Для охорони міст від голодуючого сільського населення використовувалися спеціальні загороджувальні загони.

Остаточної цифри жертв голоду в Україні немає. Нестача населення за переписом 1939р., виходячи з динаміки природного приросту населення протягом попередніх років, склала понад 3 млн. чоловік. Безпосередньо під час голодомору загинуло, за різними підрахунками, від декількох сотень тисяч до 1,2 млн. чоловік (сучасна офіційна цифра в 10 млн. чоловік викликана політичними мотивами).