Колгоспи законодавчо зобов’язувалися здійснювати постачання продовольства державі за твердими цінами. Відсутність матеріальної зацікавленості в розвитку суспільного господарства на початку 30-х рр. викликала спад продуктивності праці в сільському господарстві.

У 1933 р. Й. Сталін змушений був відмовитися від прискореної колективізації, оголосивши про те, що її завдання виконані. Продрозкладка була скасована. 19 січня 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про обов’язкове постачання зерна державі колгоспами й одноосібними господарствами». Колгоспам і одноосібникам тепер залишалася вся продукція, вироблена понад твердо зафіксовану норму здачі державі. Надлишки дозволялося реалізовувати за цінами вільного ринку. Це створювало зацікавленість у розширенні посівних площ і збільшенні продуктивності праці.

Впроваджувалася індивідуальна і дрібногрупова (ланкова) прогресивно-відрядна оплата праці.

Складовим елементом колгоспного ладу були державні машинно-тракторні станції (МТС). До кінця другої п’ятирічки в республіці вже діяло 958 МТС, у зоні їхнього обслуговування знаходилося 26,7 тис. колгоспів (97,7% загальної кількості). Використання машин надавало можливість впроваджувати агротехніку.

Вихід колгоспів із кризи сприяв зростанню хлібопостачання державі. Вже у 1933 р. в Україні було здано 317 млн. пудів хліба, у 1935 р. — 462 млн., а в 1937 р. — 496 млн. пудів. Більшість господарств почали обзаводитися підсобним виробництвом — птахівництвом, садівництвом, бджільництвом і т.п. У колгоспах були організовані тваринницькі ферми. Колгоспникам надавався безвідсотковий кредит для придбання худоби. Майже всі селянські господарства обзавелися коровами.

У листопаді 1934 р. було визнано можливим ліквідувати карткову систему розподілу продовольчих товарів для міського населення. Політвідділи МТС були перетворені на звичайні партійні органи й об’ єднані з районними комітетами партії.

У 1935р. був прийнятий новий Зразковий статут колгоспів, у якому:

— земля навічно закріплювалася за колгоспами;

— підкреслювалося, що особисте господарство має у селян другорядний статус у відношенні до суспільного;

— регламентувалися оплата праці за трудоднями, розміри присадибного господарства (1/4—1/2 гектара) і т. п.

Колгоспний лад, що виник у 1929—1938 рр., став однією з головних основ командної економіки. Перетворення селянина на колгоспника означало позбавлення його власності на засоби виробництва. Незважаючи на зовні колективну форму колгоспної власності, усуспільнення виробництва в сільському господарстві перетворило колгоспи на державні підприємства, а колгоспників — на найману робочу силу. Разом з тим створення колгоспів дало змогу швидко створити базу для великого товарного виробництва сільськогосподарської продукції і вирішення продовольчої проблеми.