У період «воєнного комунізму» через кооперацію держава здійснювала централізоване постачання населення. Після Х з’їзду більшовицької партії (який пройшов у березні 1921 р.) і проголошеного на ньому переходу до НЕПу всі форми кооперації (споживча, сільськогосподарська і кустарна) були виведені з-під контролю Наркомпроду й здобули право на самостійну господарську діяльність.

Однією з найбільш розвинутих форм сільськогосподарської кооперації були товариства спільної обробки землі (ТСОЗи). Вони об’єднували переважно заможні і середняцькі селянські господарства, що купували і використовували сільськогосподарську техніку й інвентар на пайових засадах. Колгоспи також входили в систему сільськогосподарської кооперації на правах низових товариств.

В. Ленін розглядав кооперацію як шлях поступового переведення сільського господарства до колективного виробництва. Колективні господарства, об’єднані під державним керівництвом, давали можливість налагодити велике товарне сільськогосподарське виробництво, яке було в той період основним джерелом надходження коштів до державної скарбниці. Крім того, за уявленнями більшовиків, дрібнотоварний селянський уклад у селі постійно породжував капіталізм шляхом розорення одних господарств і збагачення інших. Дійсно, за даними наркомзему УСРР на 1926 р. більше 78% великих приватних господарств, що експлуатували найману працю, основний доход одержували не від виробництва, а від надання послуг з кредитування інших господарств — лихварських позик, прокату тяглової сили і реманенту, а також від переробки виробленої в середняцьких господарствах готової продукції (млини, маслоробні і т.д.). Ціни на ці послуги були завищені в декілька разів, що економічно придушувало безпосередніх виробників.

У рамках НЕПу передбачався поступовий розвиток на селі колективного виробництва (колективізації) на основах добровільного кооперування, використання ринкових форм кооперації, урахування місцевих умов, фінансової і матеріально-технічної допомоги кооперативам із боку держави. Після ліквідації «воєнного комунізму» В. Ленін домагався прийняття партією курсу на поступове залучення селян у колективні форми ведення господарства через найпростіші форми кооперації: споживчу, сільськогосподарську, збутову, кредитну і т.д. Найпростіші форми кооперації повинні були наочно продемонструвати селянам матеріальні переваги спільного ведення господарства, прищепити їм навички колективізму, допомогти добровільному переходу до сільськогосподарської артілі (колгоспу). На думку В. Леніна, «простий ріст кооперації» був «тотожний росту соціалізму». На XV з’їзді ВКП(б) у 1927р. був підтверджений курс на поступове кооперування сільського господарства і відкинута сталінська пропозиція про прискорену колективізацію, підкреслено, що не можна допускати «ніякого повернення до продрозкладки». Однак, хлібозаготівельна криза 1927—1928 рр. і брак валюти, що надходила від проданого за кордон хліба, могли зірвати форсовані темпи індустріалізації. У цих умовах у керівництві СРСР переміг курс на використання колективних господарств (колгоспів) для безперебійного і безкоштовного постачання держави хлібом.