Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Перехід до форсованої індустріалізації

У грудні 1925р. на XIV з’їзді ВКП(б) був узятий курс на проведення індустріалізації — партійно- державної політики, спрямованої на створення великого машинного виробництва.

Метою індустріалізації було технічне переозброєння економіки і перетворення СРСР з аграрної відсталої країни на високорозвинену промислову державу.

Завданнями індустріалізації були:

— прискорений розвиток великої промисловості;

— створення матеріально-технічної бази для економічної незалежності країни в умовах ворожого оточення і можливої економічної ізоляції;

— створення в стислий термін оборонної промисловості і зміцнення обороноздатності держави;

— технічне забезпечення кооперування сільського господарства (випуск тракторів, сільськогосподарських машин тощо);

— різке збільшення чисельності робітничого класу як основної соціальної бази радянської системи. Особливостями радянської індустріалізації в порівнянні з ринковою були:

— пріоритетний розвиток важкої промисловості, галузей, що випускають засоби виробництва;

— застосування директивних планових завдань, централізація управління народним господарством;

— внутрішні джерела фінансування.

В СРСР ресурсне забезпечення індустріалізації досягалося за рахунок:

— перекачування коштів із сільського господарства (штучного завищення цін на промислові товари і заниження цін на сільгосппродукцію — т.зв. «ножиці цін»);

— інвестування у важку промисловість за рахунок легкої і харчової;

— примусових внутрішніх державних позик у населення;

— експорту за заниженими цінами зерна, нафти, газу, деревини;

— жорсткої державної економії;

— активної державної пропаганди необхідності індустріалізації, що викликала народний ентузіазм, який проявився в соціалістичному змаганні, масовій ударній праці і стахановському русі.

Індустріалізація здійснювалася відповідно до п’ятирічних планів розвитку народного господарства.

Початковий період промислового піднесення (1926—1928 рр.) проходив ще в умовах нової економічної політики. На індустріальний розвиток у цей час позитивно впливали ринкові відносини з їхніми стимулюючими методами продуктивності праці. Темпи економічного росту визначалися збалансованістю і пропорційністю, масштаби капітального будівництва з фінансової точки зору були реальними. П’ятирічний план був відпрацьований у двох варіантах — первісному й оптимальному. За першим варіантом середньорічний план приросту промислової продукції планувався на рівні 18%, за другим, більш напруженим — понад 20%. Під тиском Й. Сталіна у грудні 1927 р. XV з’їзд ВКП(б) у своїх директивах для складання першого п’ятирічного плану (1927/28—1932/33 рр.) проголосив пріоритет оптимального варіанту плану.

З 1929 р. політичне керівництво країни на чолі зі Сталіним, волюнтаристська завищило показники вже прийнятого оптимального п’ятирічного плану розвитку народного господарства (1928—1933рр.). Форсована індустріалізація супроводжувалася не забезпеченим фінансово і матеріально промисловим будівництвом, забороною торгівлі, картковою системою для міського населення, інфляційним випуском паперових грошей, примусовою продрозкладкою одноосібних селянських господарств.