14 лютого 1921 р. Ф. Кон і Ю. Коцюбинський підписали перший мирний договір радянської України — з Литвою. 18 березня 1921 р. був укладений Ризький мирний договір із Польщею. Державним кордоном сторони визнали лінію фактичного розмежування до початку радянсько-польської війни.

У березні 1921 р. радянська Росія і Туреччина уклали договір про дружбу і співробітництво. 2 січня 1922р. уклала в Анкарі відповідний договір і УСРР. Незважаючи на підписання Ризького договору відносини з Польщею залишалися напруженими. У Тарнуві, біля Кракова, знаходився у вигнанні уряд УНР. Користуючись підтримкою Ю. Пілсудського, С. Петлюра мав намір продовжувати в Україні боротьбу з більшовиками. З території Польщі здійснювалися партизанські рейди на Правобережжя. Після кількаразових протестів Х. Раковського польський уряд вимушений був офіційно відмежуватись від акцій Петлюри (хоча диверсійні акції з польської території на землі радянської України продовжувались на протязі всіх 20-х рр.).

Навесні 1923 р. Рада Антанти оголосила про своє рішення віддати Польщі окуповану нею Східну Галичину. Уряди РСФРР і УСРР звернулися до Франції, Англії й Італії з нотами протесту, указавши, що населення Східної Галичини більш ніж на три чверті складається з українців.

У квітні 1921 р. у Берліні була укладена угода між УСРР і Німеччиною про обмін військовополоненими й інтернованими громадянами. У грудні цього ж року у Відні була підписана тимчасова угода між урядами Росії й України, з одного боку, і Австрії — з іншого. У квітні—травні 1922 р. у Генуї (Італія) відбулася конференція глав урядів європейських держав, метою якої було врегулювання післявоєнних економічних і фінансових проблем, а також розгляд «російського питання». Оскільки, крім РСФРР, інші радянські республіки на конференцію не були запрошені, була прийнята угода, за якою делегація Росії отримала право укладати і підписувати міжнародні угоди і договори від імені всіх республік. До складу делегації РРФСР був включений Х. Раковський.

Скориставшись протиріччями між великими державами, радянська делегація під час роботи конференції (квітень 1922р.) у містечку Рапалло, біля Генуї, уклала договір між РСФРР і Німеччиною. У листопаді цього ж року в Берліні була укладена угода про поширення чинності російсько-німецького договору на Україну та інші радянські республіки.

Наприкінці 1922 — на початку 1923 р. Україна, Росія і Грузія в складі єдиної делегації взяли участь у роботі Лозаннської конференції, що розглянула питання про чорноморські протоки. Справляючи тиск на Туреччину, Велика Британія домоглася того, що було прийняте несприятливе для України рішення про відкриття проток для військових кораблів нечорноморських держав. Радянський уряд відмовився ратифікувати Лозаннську конвенцію.