Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Умови розвитку культури в 1917—1920 рр.

Національно-демократична революція 1917—1920 рр. активізувала визвольний рух українців. Розвал Російської імперії, боротьба за створення суверенної української держави, глибокі соціально-економічні зміни викликали у суспільстві духовний підйом, який проявився у всіх сферах культурного життя. Виникла вільна преса, широко розвивалися різноманітні напрямки в мистецтві і громадському житті.

У період гетьманського правління в Україні була відтворена розгалужена система органів цензури, загальне керівництво якими здійснювало управління у справах друкарства міністерства внутрішніх справ, а на місцях — губернські і повітові старости і міські отамани. Праця цензора оплачувався досить високо — від 20 до 25 крб. на день. Указівки цензора вважалися обов’язковими як для авторів, так і для власників друкованих органів і друкарень. Винні в їхніх порушенні підлягали арешту до 3 місяців, штрафу до 3 тис. крб., а друковані установи закривалися на термін до 3-х місяців.

Більшовики, що прийшли до влади, також обмежували свободу преси, закривали реакційні друковані видання, ввели цензуру в театрах і т. д.

Культурно-освітня діяльністьгромадських організацій

Під впливом Лютневої революції 1917 р. почалося пожвавлення діяльності українських громадських організацій. На тлі гострого дефіциту українських книг, підручників, словників виникло близько 50 приватних і кооперативних видавництв («Друкар», «Колодязь», «Час), нових газет, творчих об’єднань, літературних журналів («Шлях», «Книгар», «Літературно-науковий вісник), які друкували нові твори і статті українських учених, письменників і критиків, що відображали зростання національно- визвольного руху, соціалістичні ідеї, культивували підйом національної свідомості. Зусиллями української інтелігенції почалося поширення діяльності національних культосвітніх організацій — «Просвіт», які організовували видавничу справу, поширювали українські книги, газети, журнали.

Українська школа в період Центральної Ради, гетьманату і Директорії

1917—1920 рр. були відзначені докорінною ламкою старої системи народної освіти, пошуками нових форм, що відповідали б характерові і завданням політичних режимів, котрі утверджувалися в Україні. Зусиллями Української Центральної Ради в короткий термін на приватні і суспільні кошти були засновані 53 українські гімназії, складені навчальні програми для шкіл, розроблений план українізації школи.

У період гетьманату українізація системи освіти продовжувалася. Уросійських школах як обов’язкові предмети вводилися українська мова, історія і географія України. В Україні функціонувало 150 українських гімназій. У період Директорії УНР курс на українізацію школи проводився ще інтенсивніше. Але в зв’язку зі швидкою зміною політичної ситуації закріпити її результати не удалася. У 1919 р. українізація освіти була перервана.

Відкриття Української Академії наук і національних університетів у період Української держави

13 і 14 листопада 1918 р. гетьманським урядом був підписаний ряд законів, пов’язаних зі створенням УАН, президентом якої став В. Вернадський. До складу УАН із 12 академіків входили три відділи: історико- філологічних, фізико-математичних і соціальних наук, а також нечисленні за штатами академічні інститути (Інститут прикладної механіки повинен був нараховувати у своєму складі 17 чол., Фізичний інститут складався з 11 вчених і 10 чол. допоміжного персоналу. Геодезичний інститут — відповідно 9 і 6, Ботанічний сад — 14 і 10, Акліматизаційний сад — 22 і 17 ).

Пріоритетними науковими проблемами УАН повинні були стати вивчення історії України, історії національного мистецтва, мови, літератури, природних багатств України, народного побуту, статистики, географії, етнографії і т.д.

УАН вважалася найвищою державною науковою установою в Українській державі. Академіки одержували ранг товариша (заступника) міністра. У Києві і Кам’янець-Подільському були засновані українські (народні) університети, а у вже діючих університетах були відкриті кафедри української мови, літератури, історії. Відкрилися Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний театр, Український історичний музей.

Культурна і освітня політика більшовиків

Величезне значення більшовики додавали здійсненню культурної революції, яка передбачала «комуністичне виховання широких трудящих мас».

Побудова соціалізму вимагала також ліквідації неграмотності і малограмотності, загального обов’язкового навчання, формування трудової інтелігенції, підготовки фахівців для народного господарства й управлінського апарата, розвитку науки.

Замість гімназій, реальних училищ, церковно-парафіяльних і земських шкіл була створена єдина трудова школа двох ступенів, навчання в якій поєднувалося з т. зв. трудовим (професійним) вихованням. Радянська влада основну увагу приділяла введенню безкоштовної шкільної, а пізніше і вищої освіти.

У 1920р. була створена республіканська комісія по боротьбі з неписьменністю, яку очолив Г. Петровский. Видавалися підручники, розроблялися навчальні програми, створювалися школи і пункти ліквідації неписьменності (лікнепи). Це дало свої результати: якщо до революції серед жителів України нараховувалося лише близько 28% грамотних, то вже наприкінці 1920 р. — близько 52%.

Робітники і селяни-бідняки одержали переваги при прийомі до вищих навчальних закладів. Держава забезпечувала їх безкоштовним гуртожитком і стипендією. Щоб збільшити і прискорити підготовку фахівців вищої кваліфікації з робітників і селян, наприкінці 1919р. були створені робітничі факультети (робітфаки), котрі готували робітників і селян до вступу у вузи. На 1920 р. число університетів і інститутів у країні виросло більш ніж у 2 рази в порівнянні з дореволюційним рівнем. Наприкінці 1920 р. в Україні діяло 38 вузів, у яких навчалося 57 тис. студентів.

Література і мистецтво

Розвиток літератури характеризувався існуванням різних шкіл і методів художньої літератури: революційно-романтичного (П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан і ін.); об’єднання «неокласиків» (М. Рильський та ін.), символістів тощо. У 1920 р. була утворена Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка намагалася відокремити літературу від адміністративного втручання.

У грудні 1917 р. була відкрита Академія мистецтв, першими членами якої стали видатні українські художники М. Бойчук, А. Мурашко, Г. Нарбут.

У 1917—1920 р. помітно змінилося театральне мистецтво. В часи гетьманату був заснований Український театр драми й опери, виник ряд інших творчих колективів.

У 1920 р. Лесь Курбас поставив свій знаменитий спектакль «Гайдамаки».

Церковне життя

У цей період українське духівництво прагнуло створити Українську автокефальну православну церкву. Але Російська православна церква не хотіла втрачати контроль над єпархіями колишньої імперії. Більшовики, які боролися з впливом релігії і церкви, проголосили відокремлення церкви від держави і принцип світської освіти. Вони не дозволили проголосити автокефалію на Всеукраїнському православному соборі в 1918 р. Тому боротьба за проголошення Української автокефальної православної церкви стала складовою частиною українського національно-визвольного руху.