Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Контрнаступ об’єднаних українських армій

17 липня 1919 р. Українська Галицька Армія (УГА) і керівництво ЗУНР під тиском польських військ залишили Східну Галичину і переправилися на правий берег р. Збруч, де раніше проходив кордон між Австро- Угорською і Російською імперіями. Відповідно до договору між урядами УНР і ЗУНР, УГА вливалася в армію УНР для спільної боротьби за незалежність України. Чисельність об’єднаної армії складала 80 тис. чол. Крім того, за лінією фронту діяли близько 15 тис. повстанців під командуванням отаманів Зеленого й Ангела, що підтримували Директорію. Об’єднана армія контролювала територію, окреслену на півдні Дністром, на заході — Збручем, на півночі — лінією Гусятин—Ярмолинці—Бар, на сході — залізницею Жмеринка—Вапнярка і далі до Дністра. Ця смуга української землі охоплювала простір 90 км. глибинною і 350 км. вшир і стала базою для контрнаступу з метою відновлення в Україні національної влади.

Наступ українських армій почався в перші дні серпня і спершу розвивався досить успішно. Червоні війська, не маючи можливості одночасно стримувати білогвардійські й українські частини, швидко відступали. 30 серпня частини Червоної армії без бою залишили Київ. Майже одночасно до міста ввійшли частини Добровольчої армії, якими командував генерал Бредов, і УГА на чолі з генералом Кравсом. Спроби досягти компромісу з денікінцями не удалися. Білогвардійці, що прагнули відновити «єдину і неподільну» Росію, не погоджувалися на поступки, і Кравс, незважаючи на чисельну перевагу, підписав угоду про відступ УГА з Києва до Василькова. Через деякий час між білогвардійцями й українськими військами розгорнулися військові дії.