З весни 1919 р. головним театром військових дій між радянськими і білогвардійськими військами став Донбас. Спочатку радянські війська Південного фронту потіснили денікінців і вступили в центральну частину басейну. Але поразка однієї з радянських армій на Північному Кавказі дала можливість А. Денікіну збільшити чисельність військ, що протистояли радянському Південному фронту.

Війська у травні А. Денікіна прорвали фронт і зайняли весь Донбас, у червні —Харків і Катеринослав.

Форсувавши Дніпро і захопивши Знам’янку і Черкаси, білогвардійці повели наступ в двох напрямках: північному — на Київ, допомагаючи лівобережній групі військ, що діяла в тому ж напрямку, і південному — на Єлисаветград (тепер — Кіровоград), Миколаїв, Одесу.

А. Денікін так швидко окупував Україну, що розташовані на Херсонщині три дивізії 12-ї радянської армії залишилися в його глибокому тилу. Головком С. Каменєв, розпорядився об’єднати їх у групу під командуванням І. Якіра і наказав прориватися на північ. 30 серпня Південна група радянських військ почала свій 600-кілометровий марш, у ході якого вибила денікінців із Житомира і зайняла західні окраїни Києва. Але білогвардійці підтягли підкріплення і через три дні витіснили червоноармійців зі столиці України.