Навесні і влітку 1919 р. різко зріс селянський рух в Україні як протест проти політики радянської влади в аграрному питанні. Ріст селянського невдоволення політикою більшовиків супроводжувався ростом популярності керівників селянського повстанського руху, у першу чергу Н. Махна і його прихильників у Гуляйполі. Проти радянської влади виступили отамани, які раніше підтримували її. Під час повстання, що спалахнуло в квітні 1919 р., були створені Всеукраїнський ревком і Головний повстанський штаб на чолі з Ю. Мазуренком.

Багато повстанських загонів не визнавали ніякої влади, займалися мародерством, улаштовували єврейські погроми. Особливого розголосу набули звірства банди отамана Соколовського в Радомишльському повіті на Київщині.

У квітні в Україні відбулося 98 антирадянських виступів, у червні—липні — уже 328. Створювалися об’єднання селян, метою яких була ліквідація режиму більшовиків як антинародного й окупаційного. У липні повстання охопили всю Україну. Антибільшовицькі виступи селянства істотно вплинули на стан Червоної армії, переважно селянської за своїм складом, викликали в ній ряд заколотів, призвели до загального ослаблення дисципліни і масового дезертирства. Під тиском селянського руху Червона армія відійшла з Лівобережжя. Цими сприятливими для себе обставинами скористався генерал А. Денікін, війська якого перейшли в наступ проти більшовиків. 25 червня 1919 р. білі зайняли Харків, 28 — Катеринослав.