В Україні ліквідація поміщицького землеволодіння (відновленого за гетьмана П. Скоропадського) проводилася майже на півтора роки пізніше, ніж у Росії. У березні 1919 р. в Україні було прийняте «Положення про соціалістичне землевпорядкування і про перехідні заходи до соціалізму в землеробстві», яке проголосило найважливішим завданням аграрної політики перехід від індивідуального господарства до суспільного. 25 січня 1919 р. радянський уряд України проголосив безкоштовну передачу землі селянам. Конфісковані поміщицькі землі пропонувалося передавати в першу чергу для землеробства колективного і в другу — для потреб індивідуальних землекористувачів.

При ліквідації поміщицького землеволодіння і виборі нових форм землевпорядження перевага віддавалася утворенню радгоспів і комун, а не поділу землі між селянами. З 12 млн десятин землі селяни отримали тільки 6 млн. Більше мільйона десятин землі було виключено з поділу і передано націоналізованим цукровим заводам і винокурням.

У відповідь піднялася потужна хвиля селянського протесту. Проти негайного і економічно непідготовленого усуспільнення земель в Україні виступив В. Ленін, який з цього питання піддав гострій критиці керівництво КП(б)У і УСРР. Близько половини земельного фонду цукрових заводів передали для розподілу між селянами. ЦК КП(б)У звернувся до місцевих органів радянської влади з вимогою суворо дотримувати принципу добровільності при утворенні комун. Але ці спізнілі і половинчасті заходи не змогли виправити становища, тим більше, що селяни протестували проти всієї аграрної політики, у тому числі проти реквізиції хліба за продрозкладкою.