Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Поглинення Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними державами

Австро-угорську провінцію Буковину з центром у Чернівцях населяли, в основному, українці (у північній частині) і румуни. Після австро-угорської революції 1918 р. і розвалу Австро-Угорської імперії тут виникли паралельні органи влади, створені українськими і румунськими політичними партіями. Український крайовий комітет орієнтувався на ЗУНР, а румунська Національна Рада тяжіла до Румунії. У цю боротьбу за владу істотні корективи вносили неорганізовані трудящі маси. 3 листопада 1918 р. у Чернівцях відбулося 40-тисячне Буковинське народне віче, на якому пролунав заклик: «Хочемо до України!». Замість австрійської адміністрації в деяких районах Північної Буковини стали виникати ради. Щоб запобігти розвитку подій у небажаному напрямку, королівський уряд Румунії терміново послав війська і зайняв територію всієї Буковини. Національна Рада проголосила себе єдиною владою в краї.

Вищої напруги національно-визвольний рух у Буковині досяг під час Хотинського повстання. У ніч на 28 січня 1919 р. місцеві підпільники і бессарабські партизани захопили міст через Дністер, розгромили полк румунських прикордонних військ і зайняли Хотин. Утворена ними Хотинська Директорія видала розпорядження про мобілізацію до повстанської армії. За короткий час було сформовано кілька полків і загонів загальною чисельністю майже 30 тис. чоловік. Повсталі зайняли біля ста населених пунктів у Хотинському і Сороцькому повітах Бессарабії. Однак, сили були нерівними. Наприкінці січня 1919 р. повстанські загони чисельністю понад 4 тис. чоловік і біженці (до 50 тис.) перейшли через Дністер на територію України.

Закарпаття перебувало в підпорядкуванні угорської адміністрації. Тому після проголошення незалежності Угорщини цей край ввійшов до її складу, хоча в ньому проживали переважно українці.

Скориставшись слабкістю угорського уряду, Чехо-Словаччина з дозволу країн Антанти на початку 1919 р. захопила західну частину Закарпаття, а Румунія — південно-східну. Але корінне населення прагнуло до з’єднання з Україною.

21 березня 1919 р. в Угорщині була встановлена радянська влада. Закарпаття, що залишилося в складі Угорщини, у 1919 р. увійшло до складу Угорської Радянської республіки. Радянський уряд Угорщини надав краю територіальну автономію і визнав за українським населенням право на національне самовизначення і возз’єднання з радянською Україною. Був виданий декрет про націоналізацію поміщицьких маєтків і передачу землі у всенародну власність. Усі великі і середні підприємства промисловості і торгівлі підлягали націоналізації.

Такі перетворення заможні верстви населення Закарпаття зустріли вороже.

Намагаючись вивести Закарпаття зі складу Угорської Радянської республіки, контрольовані національними партіями Русинські народні ради в Ужгороді, Хусті і Пряшеві 8 травня прийняли постанову про приєднання до Чехо-Словацької держави. Ще раніше таке ж рішення щодо всієї території Закарпаття прийняла Паризька мирна конференція. Директорія й уряд ЗУНР не заперечували проти цього.

Наприкінці липня 1919 р. чеські і румунські війська окупували всю територію Закарпаття й Угорщини. За Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. Закарпаття перейшло до Чехо-Словаччини.