Польсько-український конфлікт був обумовлений активізацією польських національних кіл, що готувалися відродити Річ Посполиту в кордонах 1772 р. Вони прагнули установити польське панування на Галичині, у тому числі і у Львові. Збройні сутички між українськими і польськими військами у Львові почалися 1 листопада. Запеклі бої відбувалися за кожен будинок.

У той же час розгорнулася боротьба за стратегічно важливий залізничний вузол Перемишль, розташований на кордоні між Східною Галичиною і Польщею. 11 листопада український гарнізон Перемишля, основу якого складали ненавчені юнаки, залишив місто. 21 листопада українські війська почали відступати зі Львова. Після жорстоких боїв польські війська 22 листопада зайняли Львів, уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя.

Боротьба з польськими окупантами в Галичині посилювалася. Була сформована Українська Галицька Армія (УГА) з 30 тис. вояків під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка.

Протягом листопада—грудня 1918 р. польські війська заволоділи 10 із 59 повітів, у яких була проголошена влада ЗУНР. Однак, більшість західноукраїнських земель усе-таки залишилася під контролем уряду ЗУНР, що після евакуації зі Львова перебував у Тернополі, а з 2 січня 1919 р. — у Станіславі.

Наступ польських військ і відхід УГА до Збруча

Позиції Польщі значно посилилися з прибуттям у Галичину армії під командуванням генерала Йозефа Галлера, сформованої у Франції з військовополонених поляків, що воювали в складі німецької армії. Польщу підтримувала Антанта. Польським наступом скористалася і Румунія, захопивши частину галицького Підкарпаття. У цих умовах Директорія УНР на чолі з С. Петлюрою ухвалила передати Польщі територію до р. Збруч (по якій раніше проходив кордон між Російською і Австро-Угорською імперіями), припинивши в такий спосіб існування ЗУНР. УГА перейшла на територію, контрольовану військами Директорії УНР, і була використана в боротьбі з військами Денікіна. Але наприкінці 1919 р. армія, паралізована епідемією тифу, військові дії припинила.