Відразу ж після того, як імперія Габсбурґів розвалилася, 18 жовтня 1918р. у Львові відбулися загальні збори громадсько-політичних діячів Галичини і Буковини (у них брали участь митрополит А. Шептицький і єпископ Г. Хомишин, депутати імперського парламенту, члени галицького і буковинського сеймів, делегати від основних українських політичних партій). На зборах була обрана Українська Національна Рада — вищий орган влади майбутньої держави. До Української національної Ради ввійшли Кость Левицький, Євген Петрушевич, Леонід Цегельський та ін. Рада заявила свої претензії на Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частину Буковини, а також на Закарпаття. Було оголошено, що етнічні українські землі складають окрему державу. Національна Рада домоглася від австрійського уряду згоди на прискорення передачі влади українцям і в ніч на 1 листопада зайняла своїми збройними силами Львів, а потім усю територію Східної Галичини. 13 листопада 1918р. була проголошена

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Її президентом став голова Національної Ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — лідер національно-демократичної партії К. Левицький.

Національна Рада гарантувала правомочність законодавства Австро-Угорщини, швидко створила жандармерію і збройні сили — Українську Галицьку Армію (УГА). Рада виступала проти передачі землі селянам. Ця обставина суттєво зменшила число людей, які підтримували проголошену державу в умовах агресії, що почалася з боку Польщі.