Під впливом більшовицької аграрної політики військові частини Директорії почали переходити під вплив більшовиків. Однією з перших, причому без всякої агітації з боку більшовиків (за свідченням В.І.Винниченка), «більшовизувалася» Дніпровська дивізія, яка знаходилася у Святошині під Києвом.

С. Петлюра терміново вивів її за межі столиці, але це не допомогло. У селі Григорівка зібрався селянський з’їзд за участю бійців Дніпровської дивізії. Він висунув вимогу передати владу радам і націоналізувати великі підприємства. С. Петлюра послав війська для роззброєння бунтівників. Тоді вони перейшли на лівий берег Дніпра, частково розбили, а частково приєднали до себе військові підрозділи Директорії, дислоковані в цьому районі, і захопили Золотоношу, Гребінку, Ржищів, Черкаси. Тут почала формуватися нова адміністрація під керівництвом українських лівих есерів і незалежників.

Наприкінці січня 1919р. «більшовизувалися» частини Задніпровської дивізії, що розташувалися на величезній території в Південній Україні. Про підтримку рад оголосили загони «батька» Нестора Махна (цей титул Н. Махну присвоїли отамани, що визнали його верховенство), які знаходилися в районі Гуляйполя (Катеринославщина). У С. Петлюри залишилося мало боєздатних сил: Запорізький корпус на чолі з отаманом П. Болбочаном і корпус січових стрільців під командуванням Є. Коновальця.