У внутрішній політиці Директорія проголосила:

— відновлення УНР, але без влади Української Центральної Ради;

— проведення аграрної реформи, ліквідацію приватної власності на землю;

— запровадження державного контролю над виробництвом і розподілом продукції;

— відновлення 8-годинного робочого дня;

— право на діяльність профспілок і проведення страйків;

— відновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію.

Фіктивність Директорії як «колективного» органу влади була очевидною. У ній неухильно зростав вплив Петлюри. Реальна влада зосереджувалася у військових структурах, а точніше — у виборних отаманів напівпартизанських загонів, з яких складалися збройні сили УНР.

Директорія декларувала відданість інтересам робітничого класу і говорила про необхідність робітничого контролю в промисловості. Фактично ж Директорія та її отамани придушували страйки, забороняли робітничі організації політичного характеру, розганяли профспілки. Поміщицькі маєтки за земельним законом Директорії повинні були підлягати експропріації, але терміни і порядок розподілу землі не визначалися. На малоземельному Правобережжі Польща домоглася визнання за поміщиками польського походження статусу іноземців, у зв’язку з чим їхня власність (більшість поміщицьких земель Правобережжя) оголошувалася недоторканною. Це обумовило швидкий відхід від Директорії більшості населення. Селянство і солдатські маси надавали підтримку більшовикам, що знову почали вторгнення в Україну. Армія Директорії розбігалася. Ширилися безладдя і самоправність місцевих отаманів. 13 лютого з Директорії вийшов В. Винниченко.

Трудовий конгрес

Трудовий конгрес, скликаний Директорією з представників селян, робітників і трудової інтелігенції, проходив у Києві 23—29 січня 1919 р. Його головним завданням було надання владі Директорії легітимного представницького характеру.

Трудовий конгрес з 528 делегатів (118 — від робітників, 377 — від селян, 33 — від трудової інтелігенції) повинний був стати центральним органом влади в УНР. Основна частина делегатів представляла контрольовану українськими есерами Селянську спілку. Але ця партія була розділена на три частини і керувати діями своїх делегатів не могла.

Через гострі протиріччя з питань внутрішньої політики і ставлення до рад, до робітничого і селянського руху Трудовий конгрес розколовся. Керівники січових стрільців запропонували утворити замість Директорії військовий тріумвірат у складі С. Петлюри, командира корпусу Є. Коновальця і його заступника А. Мельника. Один із лідерів українських соціал-демократів М. Порш захищав парламентський шлях розвитку. Він висловився проти як диктатури пролетаріату, так і військової диктатури. Представник есерів М. Шаповал доводив, що необхідно негайно установити в Україні радянську владу, тому що саме цього вимагає трудовий народ. Ліва частина соціал-демократів, есерів, бундівців залишили конгрес.

28 січня 1919 р. делегати Трудового конгресу прийняли Конституцію УНР, відповідно до якої законодавча влада в державі до скликання парламенту соборної України передавалася Директорії, а виконавча — Раді Народних Міністрів. Посада голови Ради Народних Міністрів не передбачалася.

Був затверджений Акт Злуки із ЗУНР, проголошене загальне виборче право для виборів майбутнього парламенту. Але під натиском більшовицьких військ конгрес призупинив роботу.