Історія України: від найдавніших часів до сьогодення

Досягнення і невдачі УНР у внутрішній і зовнішній політиці

Основною заслугою Центральної Ради було те, що вона пробудила державну свідомість, проголосивши автономію, а згодом — і незалежність України. Центральна Рада встановила дипломатичні відносини з державами Антанти, а потім із Четверним союзом. Вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу, культуру, мову. Разом із тим, Центральна Рада у своїй політиці допустила ряд стратегічних помилок, котрі призвели до її падіння. У своїй політиці вона орієнтувалася на Тимчасовий уряд, негативно ставлячись до більшовицького Раднаркому й ініціюючи переговори з урядами Дону, Кубані, Сибіру, Криму про створення на противагу більшовикам нового федеративного уряду Росії.

Лідери Центральної Ради орієнтувалися на автономію України в складі Росії, тому незалежність національної держави була проголошена вже тоді, коли більшість населення вже підтримало політику більшовиків. Центральна Рада не змогла забезпечити сильну владу як у центрі, так і на місцях. Фактично влада Центральної Ради і Генерального Секретаріату ніколи не поширювалася за межі Києва. В умовах повного розвалу економіки вона не змогла навести порядок, забезпечити постачання населення товарами першої потреби.

У той же час соціально-економічні перетворення, що були основною вимогою більшості населення в революції (зокрема, перерозподіл земельної власності) здійснювалися із запізненням і тільки після того, як відповідні перетворення проводилися більшовиками. У результаті основна маса селянства,котра спочатку підтримала Центральну Раду, зневірилася в ній і стала підтримувати більшовиків. З іншого боку, проголосивши в земельному законі ліквідацію приватної власності на землю, Центральна Рада втратила підтримку і з боку національно орієнтованих заможних селян, які підтримували її. Загальне невдоволення політикою Центральної Ради призвело до втрати нею своєї основної соціальної бази — селян, солдатів, трудової інтелігенції.

Вважаючи зайвим створення регулярної армії, керівництво Центральної Ради не змогло забезпечити собі захист від агресії Росії. Організаційну безпорадність Центральної Ради бачили й австро-німецькі окупанти, які переконалися в її нездатності виконати зобов’язання постачання продовольства, сировини до Німеччини.