29 квітня 1918 р. Центральною Радою була прийнята Конституція УНР — «Основний державний закон Української Народної Республіки». Декларувалося, що «Українська держава є самостійною і незалежною державою з демократично-республіканським, на засадах парламентаризму, устроєм і має назву: Українська Народна Республіка». Президентом УНР був обраний М. С. Грушевський (хоча ця посада Конституцією не передбачалася). Було відзначено, що законодавча влада здійснюється Державною Радою, виконавча — главою держави і Радою Міністрів, справедливість — незалежними судами. Була також окреслена територія держави «із земель, які заселяє переважно український народ». Державною мовою стала українська. Державним гербом — тризубець блакитного кольору на синьому тлі. Визначалися також права й обов’язки громадян, порядок формування і повноваження Державної Ради, Державного Сейму й уряду. Розроблені були також норми самоврядування і судочинства. Були внесені зміни до земельного закону (у власників залишалося не 40, а 30 десятин землі).

У той же день Українська Центральна Рада була розпущена австро-німецьким окупаційним командуванням. Оскільки довіру населення до Центральної Ради було вичерпано, жодна верства українського суспільства не стала на її захист.